ЧЕСТНАЯ БИОГРАФИЯ ВИКТОРА ЮЩЕНКО. Ч.1.

На сайте центра материал посвященный книге Андрея Дерепы “Факт Ю”. Андрей Дерепа – известный журналист, родился и вырос в Киеве. Говорит, что в своем блиц-очерке не придумал ни одного слова. Использовал только проверенные сведения о Викторе Ющенко и его супруге – гражданке США. За последние два месяца Фонд также издал такие скандально известные книги как “Ющенко: история болезни” (украинско- и русскоязычный варианты) и Владимира Скачко “журналист против “мессии”. Все эти книги были представлены на презентации стенда украинской политической книги на ХVII Московской международной книжной выставке-ярмарке 2 сентября 2004 года во Всероссийском выставочном центре, где завоевали огромный интерес публики и были названы “открытием выставки”.

Чесна біографія Віктора Ющенка

1954, 23 лютого - народився в глухому селі на Сумщині де 1971 р. закінчив середню школу.

1975 - закінчує найкорумпованіший, за свідченням експертів, у Радянській Україні Тернопільський фінансово-економічний інститут за спеціальністю бухгалтерський облік у сільському господарстві, отримуючи кваліфікацію бухгалтера.

1975, серпень-вересень - працює заступником головного бухгалтера колгоспу імені 40-річчя Жовтня в селі Ярове на Івано-Франківщині.

1975, жовтень - 1976, листопад - служить у прикордонних військах, що входили до структури КҐБ СССР.

1976, грудень - 1985, липень - п'ять місяців працює економістом, а потім вісім років поспіль керує відділенням Держбанку в селищі Ульянівка на рідній Сумщині.

1977 - стає членом КПСС. (Цей факт ретельно приховується після повалення ҐКЧП у 1991 р. Як і те, що він був випускником відділення "пропагандистська майстерність" факультету ідеологічних кадрів Університету марксизму-ленінізму з червоним дипломом пропагандиста. Відомості про вихід із КПСС відсутні. Подальша партійна кар'єра поновлюється в лютому 1996 р. - з посади члена політради НДП - партії, створеної на підтримку політики Президента Леоніда Кучми. У 2002 р. обирається народним депутатом за квотою Молодіжної партії України у виборчому списку блоку "Наша Україна").

1985, липень - з'являється в Києві, де влаштовується в республіканську контору Держбанку СССР.

1986, квітень - дослужується до заступника начальника управління кредитування сільського господарства республіканської контори Держбанку СССР.

1989, грудень - призначається заступником голови правління республіканської контори Агропромислового банку СССР, що в 1991 р. постає як Акціонерний комерційний агропромбанк "Україна" (АК АПБ "Україна").

1989, грудень - 1992, лютий - перша велика з низки оборудок, після якої 804 млн руб. кредитних сум зникають з банку безповоротно.

1992, червень - через АК АПБ "Україна" у США на рахунки фірм "Vortex" і "Yokomura" перераховує для конвертації 15 млрд руб., що перевищує $ 233 млн. Фактично кожен "маленький" українець був пограбований на $ 5.

1992, вересень - Генпрокуратура України порушує кримінальну справу стосовно посадових осіб АК АПБ "Україна" та СП "СИПМА", їм інкримінується незаконне перерахування в Ґосбанк Росії 2 млрд руб. для конвертації на $ 31,111 млн (80 томів справи зберігаються в архіві Генпрокуратури).

1993, січень - з посади першого заступника голови правління АК АПБ "Україна" призначається головою правління Національного банку України, завдяки чому отримав право власного підпису на українських грошах.

1993 - знайомиться в літаку з 32-річною американкою Катрін Клер, стосунки з якою згодом призводять до остаточного розриву з першою дружиною Світланою та двома їх малолітніми дітьми.

1993, грудень - за одинадцять місяців головування в Нацбанку рівень інфляції в Україні, за даними Світового банку, стає найвищим у світі - 10 000%.

1997, травень - 1998, січень - розміщує на депозитах банку "Credit Suisse First Boston Ltd" (Кіпр) валютні резерви Національного банку України в розмірі $ 580 млн, з яких повернуто лише 85 млн (іншу частину валютних резервів переказує в московський "Національний резервний банк").

1998 - захищає в Українській академії банківської справи кандидатську дисертацію на тему "Розвиток попиту та пропозиції грошей в Україні".

1998 - спільно з давнім наставником і "учителем" Вадимом Гетьманом ущент розвалює ринок облігацій внутрішньої державної позики, внаслідок чого Україна втрачає $ 3 млрд валютних резервів.

1998, кінець року - після п'ятирічного знайомства одружується з громадянкою США Катрін Клер.

1999, березень - відмовляється від висування кандидатом у Президенти України через високий рейтинг Леоніда Кучми, завдяки якому в серпні того ж року починається виплата заборгованостей по зарплатам і пенсіям.

1999, грудень - призначається прем'єром України для втілення тридцяти декретних указів Президента Леоніда Кучми, виданих протягом літа-осені 1999 р. з метою підвищення добробуту українського народу.

2000, перше півріччя - за потурання прем'єра ціни на м'ясо зростають на 31,6%, цукор - на 64,5%; ціни на зерно спекулятивно здіймаються втричі.

2001, лютий - як прем'єрміністр підписує заяву, в якій політичні організації, що згодом виступають на його підтримку, опосередковано називаються "фашистськими".

2001, травень - нищівна критика з боку Верховної Ради, Указом Президента усувається з посади прем'єр-міністра.

2001, серпень - 2002, квітень - директор Українсько-Російського інституту менеджменту та бізнесу ім. Бориса Єльцина при Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП).

2001, грудень - у змові з комуністами за винагороду від столичного голови Олександра Омельченка дає вказівку Петру Порошенку усунути з посади першого заступника голови Верховної Ради Віктора Медведчука.

2002 - на чолі блоку з десяти партій "Наша Україна" виграє парламентські вибори і в коаліції чотирьох фракцій (КПУ, СПУ та блоку Юлії Тимошенко) опиняється в парламентській меншості.

2003 - провалює спроби структурування коаліції чотирьох фракцій у Верховній Раді.

2004, липень - стає "героєм" першої в Україні книги-розслідування про тіньову комерцію та фінансові махінації "Ющенко: історія хвороби".

2004, серпень - стає прискіпливим читачем книги відомого журналіста Володимира Скачка "Журналіст проти "месії". Фрагменти несприйняття".

Замість прологу

Продукт чорного піару

"...Сьогодні я звертаюсь до всіх, хто носить у душі віру в Світле Христове Воскресіння, хто намгається попри все будувати своє життя та життя своїх родин за Заповідями Господніми. По собі знаю, як це не просто - зберігати цю віру у світі, де ще так багато несправедливості, людської злоби, болю, страждання. Проте тільки з Божою допомогою ми зможемо долати свої життєві випробування. Я твердо в це вірую і завжди намагаюсь уселяти це відчуття у серця всіх, кого знаю та люблю...".

Так говорив Віктор Ющенко - народний депутат, голова фракції "Наша Україна" у Верховній Раді, кандидат у Президенти.

Він же:

- колишній директор Українсько-російського інституту менеджменту та бізнесу ім. Бориса Єльцина Міжрегіональної академії управління персоналом;

- колишній прем'єр-міністр;

- колишній голова Національного банку України;

- колишній перший заступник правління збанкрутілого агропромбанку "Україна";

- колишній заступник головного бухгалтера ліквідованого колгоспу ім. 40-річчя Великого Жовтня;

- колишній член політради Народно-демократичної партії України;

- колишній член КПСС, випускник відділення "пропагандистська майстерність" факультету ідеологічних кадрів Університету марксизму-ленінізму з червоним дипломом;

- справжній доктор комуністичної теології.

Мало кому випадає здійснити таке "круте сходження" і разом з тим зберегти моральну "незайманість" та "цноту", якими так полюбляє хизуватися наш герой.

- Я вірю в Бога! - каже він і без жодних роздумів додає: Я - моральна людина.

Я запитую себе: "Що має статися з людиною, перш ніж вона раптом відчує в собі покликання нести маси високе Святе Письмо?". Декого може блискавка вдарити, і вони сприймають це як Божий знак. Але Віктору Ющенкові як знаку Божого вистачило того, що у нього виріс найбільший в Україні рейтинг. Наприкінці 90-х років минулого століття він побрався з американкою Kathy Clare Сhumachenko (точна дата шлюбу замовчується), корпоративним представником впливової у фінансових колах Заходу Barents Group of KPMG", транснаціональної корпорації, на рахунках котрої обертаються мільярди доларів.

На тлі цих "успіхів" нашому герою почало здаватися, що у нього склались особливі стосунки Богом.

Посудіть самі: "...Під час урочистої Пасхальної відправи я молитовно прошу допомоги та захисту всім своїм знедоленим, ображеним, покинутим співвітчизникам. Я сподіваюсь, що Бог не обійде всіх нас своєю милістю, буде допомагати завжди та повсякчас, посилати мудрість та терпіння, надиха на добрі та праведні справи..." (Віктор Ющенко. Христос Воскрес! // Україна молода. - 26.04.2003 р.). За звичайним здоровим глуздом, маючи таку анкету, такий життєвий досвід, син комуніста, сам колишній комуніст із 14-річним компартійним стажем (до КПСС він вступив у 1977 році, коли йому виповнилося лише 23 роки), Віктор Ющенко ніколи не був та й не міг бути по-справжньому релігійною людиною.

Але, можливо, хтось із тих, хто був зовсім поруч (а може, жив поверхом вище), чи жартома, чи з якоюсь іншою метою, прошепотів йому: ти обранець.

Він почув глас. Він побачив світло. Його осяяло. Він відчув себе покликаним, аби порятувати... Кого? Від кого? Це вже не мало значення.

Ющенко втратив відчуття реальності. Дослухатися до всіх лестощів стало означати дослухатися до небесних голосів...

Його зачарували безмежні можливості високої посади, на яку він замахнувся.

Але і це ще не все. Ющенко взяв на себе роль полум'яного борця за чистоту звичаїв, викривача хвороб та вад людських.

"Ми дев'ять років жили аморально", - проголосив він зі сторінок добре відомого у вузьких політичних колах видання. Мабуть, відтоді й закріпилося за Віктором Андрійовичем прізвисько "месія".

Нібито він насправді став "миром помазаний" (так буквально перекладається давньоєврейське Машиах - Месія, яке згодом отримало ще й грецький переклад Cristo,j - Христос).

Ющенкові подобається, коли почт називає його ТАК, дарма що це блюзнірство.

"Давайте зрозуміємо одне, - каже Ющенко, - якась одна людина повинна взяти той хрест..."

(Громадське Радіо. - 13.06.2003 р.).

"Хрестоносець" Ющенко - зовсім не така людина, за яку себе видає. Ті, хто добре знає "месію", знають і те, що його зовнішня "моральна" видимість облудна. Служіння беззаконню інколи маскується критикою інших.

Пригадаймо, як Ісус, якого на словах так любить пан Ющенко, обурився проти тих, хто судить інших: "Або як ти скажеш до брата свого: "Давай вийму я тріску з ока твого", коли колода у власному оці? Лицеміре, вийми спочатку колоду із власного ока..." (Мт 7:4-5).

Все те, що Ющенка удавано дратує в інших, властиве йому самому. Але Віктор Андрійович просто не помічає власних вад. Для себе він залишає достатньо свободи й випрадань, а всім іншим: "або-або". Тож, Христове "Лицеміре!" адресоване в першу чергу до Ющенка, адже Христос не знав, що таке "піар".

Не завадило б і нам визначитися, що ж таке "піар" та "політичні технології". Адже ці слова є дуже важливими для подальшої розповіді про В. Ющенка.

Відомий шоумен Микола Вересень-Ситник із "безтабушною" відвертістю сповіщає: "Політтехнологія - це дурильня народу. Треба обдурити людей максимально ефективно, для того, щоб люди повірили, що чорне - це біле, а біле - це чорне" (Громадське радіо. - 19.05.2004 р.). Цей крутихвіст від журналістики говорить, чим переймаються так звані "чесні новини" на "5 каналі", фінансованому кумом Ющенка Петром Порошенком.

Цю ж думку підтримує Олег Мєдвєдєв, ще один (цього разу московський) політичний технолог блоку Віктора Ющенка "Наша Україна": "Я цим займаюся більш-менш з різною інтенсивністю 10 років, і 10 років про це чую. У нас якось так повелося, якщо політичні технології, то вони неодмінно брудні..." (Громадське радіо. - 19.05.2004 р.).

Вишколень московських іміджмейкерів Олег Мєдвєдєв за допомогою отого чорного піару та брудних політичних технологій десять років надавав своїм клієнтам зовні привабливого вигляду. Нині в Олега Мєдвєдєва нове завдання: створити фальшиве, але привабливе обличчя для Віктора Ющенка. В цей час Олег Мєдвєдєв та ціла "команда" його колег докладають титанічних зусиль, аби зробити Ющенка Президентом України. Як?

"Чесний" новинкар Микола Вересень: "...Треба обдурити людей максимально ефективно, для того, щоб люди повірили, що чорне - це біле, а біле - це чорне".

Мені відома не вся правда про Віктора Ющенка. Я знаю, що все це (віра в Господа Бога й висока моральність) є звичайним піаром та звичайною політтехнологією. Розрахунок на те, щоб обдурить всіх.

Навіть побіжне знайомство із справжніми обставинами буття Віктора Ющенка дозволяє дійти висновку, що все, що ми бачимо і чуємо про нього від його оточення, є лише "імідж" або, іншими словами, оманлива видимість.

Правда виявляється дещо іншою і не такою красивою, як хотілося б самому Ющенкові та тим, хто розраховує на його прихід до влади.

Частина I

Перевертень із Недригайлівки

Віктор Ющенко народився в с. Хоружівка Недригайлівського району 23 лютого 1954 року в сім'ї директора місцевої школи Ющенка Андрія Андрійовича та вчительки цієї ж школи Ющенко (Черненко) Варвари Тимофіївни.

Про своє дитинство Віктор Андрійович багато не розповідає. Відомо, що пас корів, цупив з колгоспного поля буряки разом з батьками, допомагав їм відгодовувати та забивати на м'ясо свиней, гусей, індиків та іншу живність.

Банкірські здібності розкрились у Ющенка досить рано: якось він закопав на городі банку з грошима, планував купити собі велосипеда, а батьки знайшли, й на знайдені гроші купили йому шкільну форму. У школі особливими здібностями він не відзначався, навчався не краще і не гірше за інших - посередньо. У Хоружівській школі, як свідчить старший брат Віктора Ющенка, Петро, панував дух казарми, а ідейно- виховна робота являла собою необхідність брати участь у численних піонерсько-комсомольських "виховних" заходах, так званих "лінійках".

Зараз Віктор Ющенко поширює вигадки про те, що він народився в сім'ї інтелігентів, котра була і є "прикладом класичної української родини". Неправда.

Віктор Ющенко мав би подумати: відгодовування свиней та птиці далеке від уявлення про інтелігентність. Та й від класичности досить далеченько.

Були класичні родини в Україні: Коцюбинські, Кобилянські, Ковалевські, Левицькі, але до чого тут Ющенки? За таке порівняння представники класичних родин і образитися могли б, якби дожили до сьогоднішніх мерзотних піар-часів.

А ще цей "герой" на своєму персональному сайті в інтернеті розмістив інформацію, що "рід Ющенків почався від запорізького козака Петра Калнишевського-Ющенка, який заснував хутір Хоружівку" (персональний сайт В. Ющенка).

Як свідчать енциклопедії, справді існував такий козак Калнишевський Петро Іванович. Це був останній кошовий Запорозької Січі, за походженням жалуваний дворянин, але був він полковником Лубенського полку, що від Недригайлівки аж надто далеко, та й додатка "Ющенко" у своєму прізвищі цей козак ніколи не мав. Хоружівка, яку заснував полковник Калнишевський, за свідченням все того ж джерела, знаходилась у Роменскому повіті Полтавської губернії (Полтавської, а зовсім не Сумської).Знов Ющенко схибив. Хотілося б нашому Йвану в дворяни, та писком не вдався.

А ще кажуть, як маєш збрехати, то краще змовчати. Не потрібно "маленьких українців" дурити...

Існує міф, що навчання в Тернопільському державному фінансово-економічному інституті (1971-1975 рр.) й спілкування з природою Карпат та Прикарпаття сприяло формуванню в характері Віктора Ющенка рис українського патріота. Сам Ющенко полюбляє підкреслювати, що нібито "тернопільський період" його життя допоміг йому відчути себе українцем.

Це чергова вигадка.

Діяльність нашого героя "післятернопільського періоду" свідчить про зовсім протилежне.

Як фахівця з бухгалтерського обліку сільського господарства (цитується відповідно до назви факультету, що закінчив Ющенко) нашого героя в середині 1975 р. направили на роботу до закарпатського мальовничого села Яворове. Але належного для "молодого спеціаліста" строку в Яворівському колгоспі ім. 40-річчя Жовтня Ющенко не відпрацював, і вже в 1976 році (після року служби в Радянській Армії) повернувся на рідну Сумщину, де для початку його влаштували на посаду економіста відділення Держбанку СССР в смт. Ульянівка Білопільського району на Сумщині.

В 1977 році Ющенко вступив до лав КПСС (що насправді є дуже непогано, як для українського "патріота").Членство у комуністичній партії забезпечило молодому рахівникові можливість у квітні цього ж року здобути посаду голови Ульянівського відділення Держбанку СССР. "Справжньому ульянівцю-лєнінцю дісталося Ульянівське відділення", - сказав би хтось, хто полюбляє каламбури.

Виникає запитання: навіщо Ющенкові треба було їхати на навчання в таку далечінь від дому? Адже зрозуміло, що у порівнянні з ближчими харківськими (не говорячи вже про київські) вузами тернопільській інститут був далеко не Гарвардом.

Іще одне. Якщо так зачаровують український дух та краса Західної України, то чому ж звідти так швидко зникати?

Ці географічні (і не тільки) кульбіти молодого Ющенка знаходять деяке пояснення у словах його батька, які відомі всім із розповідей матері. Направляючи сина на навчання до Тернополя, батько казав: "Якщо не в колгоспі будеш працювати, то в районі або в обласному центрі - все ближче до нас". Батько, як вчитель і директор школи, тверезо оцінив, що з шкільним багажем сину нема чого робити ані в Києві, ані в Харкові.

А зв'язків директора навіть сільської школи радянських часів повинно було вистачити, щоб прилаштувати синка на хлібне місце. Тому й не дивно, що все сталося саме так, як спрогнозував багатомудрий та досвідчений Андрій Андрійович. Маленький патріотик (мусі-пусі) у Вікторі Ющенкові подолав "патріота великого". Воно й не дивно: власна сорочка була і завжди буде пану Ющенкові ближчою до власного ж тіла.

Цей майбутній "лідер національно-демократичних і патріотичних сил" виявив при цьому неабияку спритність - проліз у "передові лави будівників комунізму" у двадцять три роки з посади службовця, що в ті часи вдавалося не кожному кмітливому хлопцю навіть за великим "блатом". На вступ до КПСС для службовців існували квоти, дехто такої щасливої нагоди чекав роками. Квиток члена КПСС тих часів - це хлібна картка часів голодомору. Хтось продавався не вагаючись, інші були приречені на винищення або животіння.

Треба було вміти ловити корисні подуви вітру. Серед піонерського та комсомольського активу Хоружівської середньої школи поширений був вислів "від ленінської науки міцніють розум і руки".

Саме в цей час:

- Левка Лук'яненка, який відбув п'ятнадцятирічний термін, вдруге заарештовано і засуджено на десять років таборів та п'ять років заслання;

- Вячеслав Чорновіл відбував п'ятий рік свого другого ув'язнення в концтаборі Мордовської АССР;

- Василя Стуса, що відбув п'ять років табору в тій же Мордовії, заслано на три роки до Магадану.

У концтаборах, в'язницях та "психушках" мучилися сотні українських патріотів.

Дехто з них був членом Української Ґельсинської спілки (УҐС), організації, яка боролася за права людини в Україні. Серед іншого вони намагалися привернути увагу й до теми голодомору. Платили вони за це найкращими роками свого життя. Олекса Тихий, Юрій Литвин, Василь Стус загинули в концтаборах.

Їх просто замордували. В цей час Віктор Ющенко брав активну участь у компартійному житті, справно голосував за лінію партії, не ставлячи жодних запитань.

Запитання виникають зараз.

Коли комуніст Віктор Ющенко заговорив про голодомор?

Відповідь.

Тоді, коли стали потрібні голоси на виборах.

Для цього його дружина американка Катрін Клер американським коштом фонду USUF влаштувала спеціальну виставку (в Америці це називають exhibition). На цій виставці її чоловік, набундючившись, позував перед об'єктивами, робив гучні "патріотичні" заяви на кшталт такої: "Ми мусимо згадати їх усіх поіменно, впорядкувати їхні могили, збудувати меморіали, навчити себе і наших дітей приходити до них" (персональний сайт В. Ющенка).

Який добрий самаритянин, за сумісництвом - впорядник меморіалів загиблим героям.

А де ж ти був раніше? Героїв убивали і в той час, коли була писана заява про вступ до КПСС: "Хочу быть в передовых рядах строителей коммунизма".

За часів Ющенківського банкірства розквітнув новий геноцид - геноцид бюрократів проти власного народу: люди працювали, але зарплатню сплачувати їм ніхто не збирався. Що робить Віктор Ющенко? Він засекречує відомості про заборгованість із зарплатні та каже: "Если денег на решение проблемы задолженности по зарплатам нет, то их - нет, и значит, нужно выплачивать текущую зарплату, оставив задолженности на потом" (Зеркало недели. - 1997. - N 39).

Він говорив це з такою ж поважною пихою, як і на виставці пам'яті жертвам голодомору. Для себе та особливо наближених він облаштовував тим часом офісні хороми та закриті сауни, тоді як найменш захищені верстви українського народу просто вимирали.

Про впорядкування їхніх могил псевдомесія мовчить.

Якось напередодні виборів до Верховної Ради іміджмейкери порадили Вікторові Ющенкові "образитися" на свого головного ворога - Віктора Медведчука, і Ющенко заявляє: не може, каже, вибачити йому Василя Стуса та й годі.

Якщо десятиліттями не було діла до Стуса, то чи не наруга заради виборів згадувати святе ім'я всує?

Можна скільки завгодно на дозвіллі виводити удаваний родовід хоча б від самого Солов'я-Харциза. Але то не справа лихваря.

"Банківська справа" бухгалтера

Понад семирічна (04.1977-07.1985) діяльність Віктора Ющенка на посаді начальника відділення Держбанку СССР смт. Ульянівка Білопільського району Сумської області є прогалиною його біографії.

Записані, щоправда, спогади не дуже балакучого колишнього заступника колгоспного бухгалтера одного з сіл Білопільського району, який згадав таке: "Він був очень справедливий, щоб чужим там - ніколи, канєшно, токо своїм. Ти з їм работаєшь, канєшно, ти ж тода й получаєшь, єслі нє, то тода вже, канєшно, другой разговор..."

У цій характеристиці дуже меткий зміст.

Це суть колгоспного бюрократа. Своєрідний кодекс. Він увесь у вислові: "Щоб чужим там - ніколи, канєшно, токо своїм".

Бюрократична робота полягає в тому, щоб "сидіти" на якихось "благах" (йдеться, вочевидь, про кошти селу), і "блага" вони намагаються розподілити поміж своїх: родичів, кумів, сватів.

Для багатьох загадка, як провінційний, нічим не видатний, ледь "політично підкутий" завідувач селищного осередку колгоспного фінансування раптом потрапив до столиці УРСР.

За традиційною радянською кар'єрою кожний номенклатурник, перш ніж потрапити до республіканської установи, повинен був подолати усі районні та обласні щаблі. Ющенко, відбувши семирічний термін в Ульянівці, здійснив "великий стрибок" аж до столиці. Він обійняв посаду заступника начальника управління кредитування і фінансування колгоспів, агропромислових об'єднань і міжгосподарських підприємств Української республіканської контори Держбанку СССР.

Подейкують, що цьому сприяв легендарний і всемогутній Вадим Гетьман. Можливо. Але дуже схоже на казку. На цей час Вадим Петрович, вочевидь, працював заступником голови Держкомцін УРСР і не мав можливості розподіляти посади Держбанку СССР. Інша версія. Ющенкові допоміг земляк Володимир Стельмах із села Велика Писарівка Сумської області. На той час він працював у центральному апараті однієї з установ Держбанку СССР. Але й ця версія не має прямих доказів.

Одне не викликає сумніву: посада начальника управління кредитування і фінансування колгоспів, агропромислових об'єднань Української республіканської контори Держбанку СССР була номенклатурою ЦК КПУ. Для того, щоб її обійняти, слід було пройти крізь чистилище контрольно-партійної комісії та КҐБ.

З парткомісією все ясно: комуністичне "благонравіє" майбутньої "надії нації" було поза усіляким сумнівом: вірний лєнінець Віктор Ющенко якщо і "колєбался", то тільки разом із лінією партії, яку ніколи не ставив під сумнів. Стосовно Комітету державної безпеки - питання інше.

За словами Л. Кучми, в ті часи кожного кандидата на посаду такого рівня "пропускали через КҐБ" І це правда. Контора була всюдисущою і без її схвалення не відбувалося жодне більш-менш істотне призначення, а до Держбанку СССР й поготів.

Виникає абсолютно обґрунтоване питання, що корисного зробив для КҐБ Віктор Ющенко, якщо комітет благословив його на цей безпрецедентний кар'єрний стрибок? Ну звичайно, колгоспними кредитами КҐБ цікавився мало, а от відомості про те, хто чим дихав у фінансовому середовищі, могли бути дуже корисними для "державної безпеки". Діяльність такого роду була дуже поширеною серед радянських номенклатурників-бюрократів.

"Стукайте й відчинено буде вам", - цинічно примовляли вони, не соромлячись. Плоть від плоті цієї номенклатури, Віктор Ющенко був одним із них. Задля уможливлення стрімкого кар'єрного зростання повинні були існувати особливі стосунки між ним та КҐБ. Про їх суть зараз можуть дізнатися тільки працівники Федеральної служби безпеки Російської Федерації, в архівах котрої зберігається чимало вивезених з України особових справ на колишню КҐБшну агентуру.

Але дещо залишилося і в Україні.

На одній з плівок майора Мельниченка тодішній голова податкового відомства Микола Азаров доповідає Леоніду Кучмі про те, як Ющенко допомагав грошима одному із суперників Кучми на виборах 1999 р. - Євгену Марчуку, кадровому генералу КҐБ-СБУ.

Пікантна ситуація для "українського патріота". Які почуття чи міркування примушували головного банкіра фінансувати КҐБшного генерала? Історія свідчить: всі таємниці рано чи пізно розкриваються. Рано чи пізно розкриється й таємниця десантування Ющенка до Києва. Аби не запізно...

У 1985 році Ющенко перебрався до Києва, через рік розпочалася "перестройка", а згодом – вибухнув Чорнобиль. Та навіть Чорнобиль не міг зіпсувати Ющенкові настрою. Він був у Києві на грошовитій посаді начальника управління кредитування сільського господарства та агропромислового комплексу. Про такі досягнення в молоді роки "месія" і мріяти не міг!

Пробудження суспільства Ющенка не торкнулося. Він продовжував робити кар'єру, і в грудні 1989 р. його призначають заступником голови - начальником планово-експертного управління Української республіканської контори Агропромбанку УРСР.

Процес розвалу Радянського Союзу супроводжувався розподілом власності. Дехто ходив під прапорами на мітинги й демонстрації, потрапляючи до "відділків" та під кийки ОМОНу, інші розтягували колишнє "народне" майно. Віктор Ющенко на мітинги не розмінювався...

Скориставшися змінами та безладдям, українське банківське "начальство", до якого належав і Віктор Ющенко, відірвало собі Українську республіканську контору Агропромбанку УРСР й утворило Акціонерний комерційний агропромбанк "Україна" (АК АПБ "Україна").

Це був величезний шмат колишнього Держбанку СССР. На той час банк "Україна" за обсягом капіталу, розміром операцій та розгалуженістю інфраструктури посідав третє місце серед усіх банків колишнього СССР. Сума його балансу в 1991 році склала 297 млрд крб. Регіональна мережа банку складалась із 27 обласних дирекцій та 546 відділень у містах та більш-менш великих населених пунктах України. Формальнj власниками акцій банку були понад 5 600 юридичних осіб з числа сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (ціна однієї акції становила 100 000 крб., а отже, усіляка мілька відганялася одним порухом).

Але це була паперова корпорація, всіма справами керувала обмежена група людей - перший в Україні бізнесово-політичний клан, створений купкою номенклатурників на чолі з Вадимом Гетьманом. Другим у цій ієрархії на той час слід вважати Віктора Ющенка. Для поважності вони стали називати себе "фінансистами". Через банк прокачувалися величезні бюджетні кошти, які спрямовувалися сільськогосподарським підприємствам, а отже, купка керівників банку завжди мала можливість тримати акціонерів на короткому кредитному ланцюжку. Цьому сприяла абсолютна відсутність щонайменшого контролю й законодавчого регулювання. Центральний апарат АК АПБ "Україна" з шиком розташувався в будівлі (колишня вулиця Жовтневої революції, 9), де нині Національний банк України.

Початок 90-х років ХХ століття зробив злиднями мільйони українців, але для клану "фінансистів" це були роки справжнього розквіту. Прибуток від комерційної діяльності АК АПБ "Україна", наприклад, в 1991 р. становив 2 млрд. 796 млн. радянських карбованців (що за курсом на той час дорівнювало не менш ніж $ 270 млн.). Цією астрономічною сумою керівництво банку розпоряджалося винятково у власних інтересах. Віктор Ющенко в листопаді 1990 року став одним із заступників, а в квітні 1992 - першим заступником голови правління АК АПБ "Україна". Але відтоді, як В. Гетьмана призначили головою Нацбанку, його правою рукою в банку "Україна" став саме Ющенко.

Нині історія створення та становлення банку "Україна" подається як боротьба за економічну незалежність України. Байки!

Ось що свідчать фахівці: "На початку 90-х років Вадим Гетьман починає формувати своєрідне фінансове угруповання - один із перших вітчизняних "кланів", які мали вступити в боротьбу за контроль над певними сферами економіки. Вадим Гетьман запропонував механізми цивілізваної гри при розподілі економічного "пирога" між різноманітними фінансовими угрупованнями (за матеріалами "Елiт-Профi").

Варто вдуматись у слова "угруповання", "клан уявити 2 млрд 796 млн (тоді ще міцних!) радянських карбованців або 270 млн доларів США і зрозуміти зміст цього цинічного висловлювання "механізми цивілізованої гри при розподілі економічного "пирога" між різноманітними фінансовими угрупованнями".

Внаслідок такого "цивілізованого" розподіл українці отримали від цього "пирога" копійчаний ваучер, злиденну зарплатню і дулю замість чесно зароблених роками непомірної праці вкладів до ощадкаси, а фінансове угруповання Віктора Ющенка - право безконтрольно розпоряджатися щорічним прибутком у розмірі 270 млн доларів США, можливість отримувати дивіденди з багатьма нулями, а головне - можливість керувати фінансовими потоками в Україні.

Але Віктору Ющенкові і цього було явно замало.

В середу 30 грудня 1992 р. адміністрація Кримського будинку відпочинку "Аю-Даг" видала громадянину Ющенкові Віктору Андрійовичу дивний з усіх точок зору документ, в якому було зазначено:

"КВИТАНЦИЯ

к приходному ордеру N 765

Принято от

за проживание и питание

куп: Пять тысяч

5 000 куп. - коп.

Дом отдыха "АЮ-ДАГ"

дата 30/12/92 г.

штемпель: "ПОЛУЧЕНО".

[Цитується мовою першоджерела з відтворенням особливостей орфографії та лексики. - Авт.].

Нібито нічого особливого, але пан Ющенко В. А. ані в грудні, ані взагалі в 1992 р. в зазначеному вище оздоровчому закладі не відпочивав. Одночасно, виявляється, за тиждень до цього, 22 грудня 1992 року, той самий "гражданин Ющенко В. А." був допитаний як свідок у кримінальній справі, порушеній за фактами розкрадання державних коштів у особливо великих розмірах, і під час допиту дав наступні пояснення: "Вопрос о месте проведения моего отпуска в 1991 г. обсуждался по телефону с Будиловичем [колишній директор Кримського філіалу АК АПБ "Україна". - Авт.]. Он со временем предложил два варианта, включая дом отдыха "Аю-Даг". Поскольку я имел представление об этом доме отдыха, здесь зимой этого года проводился семинар банка, и я попросил его оформить по прибытии документы... При встрече Будилович заявил, что один номер полностью выкуплен совместным предприятием банка, и об оплате не может быть и речи...".

Пан Буділович на допиті пояснив, що повідомив Ющенка про те, що номер оплачується підприємством "Импекс"...

А тепер настав час дещо пояснити.

В 1992 році Генеральна прокуратура "вийшла" на організовану злочинну групу, яка здійснювала "розкрадання грошей в особливо великих розмірах за попередньою змовою. Головними діючими особами цієї злочинної групи були В. В. Авєркін, гендиректор виробничого об'єднання "ПАСС", кооперативу "Бюро 55", асоціації "Импекс 55 Крым" та багатьох інших, а також Н. Г. Протасова, начальник ОПЕРО Кримської республіканської дирекції АК АПБ "Україна".

Слідство встановило, що за період з кінця 1989 р. по лютий 1992 р. з коштів банку "Україна" було видано структурам, наближеним до асоціації "Импекс 55 Крым" (яку Ющенко назвав на допиті "совместным предприятием"), 804 млн карбованців (приблизно $ 17 млн). Серед іншого було видано 510 млн безпроцентної позики та кредит розміром 100 млн під невиправдано низькі відсотки та ще й за фальсифікованими документами. Жоден з цих кредитів і позик практично не був повернений банку. Грошики швиденько розійшлися: більша частина конвертувалася в долари й "осідала" у кишенях учасників злочинного угруповання.

Спочатку Віктор Ющенко цікавив слідство як експерт, але його офіційний висновок здивував багатьох і вартий того, щоби його тут процитувати: "Кредиты, выданные Протасовой Н. Г. Сверх ограничений предельных размеров и без соответствующих разрешений вышестоящих структур, - выданы с нарушением внутренних ведомственных правил, но не противоречат действующему банковскому законодательству".

Відколи це порушення правил почали відповідати законодавству?Зрозуміло, що Ющенко лукавить, і слідству було цікаво та корисно з'ясувати, навіщо він це робить.Невдовзі виявилося, що "месія" виправдовував себе самого. Виявилося, що не всі кредити Протасова видавала "без соответствующих разрешений вышестоящих структур". Принаймні на один кредит (той самий, розміром у 100 млн) дозвіл дав не хто інший, як Віктор Ющенко.

Це сталося 10 жовтня 1991 року, коли асоціація "Импекс 55 Крым" отримала кредит від АК АПБ "Україна" для конвертації в іноземну валюту нібито "на закупівлю сільськогосподарського обладнання".

Віктор Ющенко безпосередньо переймався цим кредитом, та ще й як безпосередньо.

Відповідно до визначених в АК АПБ "Україна" правил кредит надається лише за дозволом створеного для цього кредитного комітету. Але лист В. Авєркіна з проханням надати кредит потрапив прямо до В. Ющенка і того самого дня був виготовлений протокол засідання комітету з дозволом на кредит.

Ось що пояснив під час допиту тодішній голова кредитного комітету А. М. Коваль: "Я ознакомился с предъявленными мне на обозрение протоколом Кредитного комитета N 10 и с письмом от 10 октября 1991 г. Я могу пояснить следующее: я не участвовал в заседании и не принимал участия в обсуждении, выдавать ли разрешение на выдачу кредита 100 млн. Но, осмотрев копию протокола, я вижу в нем свою подпись, но не могу вспомнить, когда подписал этот документ. Тем более, что от моего имени в графе "председатель Кредитного комитета" имеется подпись Ющенко. Я не могу вспомнить, когда я подписал этот документ".

Аналогічні пояснення зробили й інші члени кредитного комітету, всі, крім Віктора Ющенка та ще Ігоря Мітюкова, який, як потім з'ясувалося, разом з Віктором Ющенком теж відпочивав у пансіонаті "Аю-Даг" за рахунок "Импексу"

Таким чином кредит було видано внаслідок фальсифікації протоколу кредитного комітету. Причетність Віктора Ющенка до цієї фальсифікації очевидна. Навряд чи за кредит розміром у 100 мільйонів розрахувалися лише сплатою за відпочинок "кредиторів", безумовно, що з Віктором Ющенком розрахувалися за "повною програмою" і зовсім не "дерев'яними" карбованцями.

Керівник слідчої групи Е. Якубовський не приховував, що в матеріалах справи відстежується певний зв'язок між Авєркіним та Ющенком. Щоправда, слідство не спромоглося цього довести, йому не дозволили, йому перешкодили, його просто закрили.

Але й відпочинок коштом комерційної структури, якій потім шляхом підробки документів був наданий кредит, це вже склад злочину, хабар. І сплативши через рік 5 000 купонів, Віктор Ющенко це визнав, але справу до суду так і не передали. Допомогли високі покровителі.

З цими 5 000 купонів теж дивна історія сталася. Якщо за номер вже раз було сплачено "Импексом", навіщо Ющенко заплатив іще раз? Адже шкоди зазнав не будинок відпочинку, а саме АК АПБ "Україна". Незаконно виданий кредит банку так і не повернули...

Інакше кажучи, гроші В. Ющенком були внесені про людське око, для того, аби була бодай мізерна підстава для закриття справи. Насправді, збитків банкові "Україна" так ніхто і не компенсував, а злочин у вигляді хабарництва з боку Віктора Ющенка так ніхто і не покарав.

Цікавий психологічний момент. Уявіть собі, "месію" допитав слідчий, на допиті він брехав, викручувався, як міг, але зі змісту запитань він зрозумів, що "вляпався по саме нікуди". Він звертається до впливових людей, впливові люди звертаються до людей "компетентних", ті радять відшкодувати матеріальні збитки. Ющенко хапається за голову. Матеріальні збитки? Та ви що, сто мільйонів?!

А йому відповідають: хлопче, там уже попрацювали наші люди, заплати за проживання в пансіонаті, а все інше -то вже технічна справа. І ось "месія" напередодні Нового року, спітнілий від жаху та хвилювань, мчить до Криму, витрачаючи свої (а скоріш за все службові) кошти, аби внести до каси будинку відпочинку "Аю-Даг" гроші, які через інфляцію на той час (станом на 30 грудня 1992 року) перетворилися на суму, що не перевищувала 6 доларів США.

Якщо невинний, то навіщо отак клопотатися? Справді кажуть в народі: на злодієві шапка горить. Інколи навіть синім полум'ям.

Але і це ще не все.

Як виявилося, значну частину грошей, отриманих за допомогою В. Ющенка, Авєркін витратив на фінансування одіозної організації "Русское Движение Крыма" (РДК) та особисто на Юрія Мєшкова.

Варто пригадати, хто такий Юрій Мєшков.

Ось витяг з Постанови Верховної Ради України "Про виконання постанов Верховної Ради України "Про зупинення дії Закону Республіки Крим "Про відновлення конституційних основ державності Республіки Крим", "Про політико-правову ситуацію в Автономній Республіці Крим" та "Про виконання Постанови Верховної Ради України "Про політико-правову ситуацію в Автономній Республіці Крим" (є тут дещо і про Мєшкова): "...Грубо порушувались Конституція і закони України Президентом Автономної Республіки Крим Мєшковим Ю. О. Зокрема, ряд його указів були спрямовані на зміну існуючої системи формування та функціонування влади в республіці".

Той самий псевдопрезидент Криму Мєшков, який своїми провокаціями ледь не розв'язав у Криму громадянську війну.

Коли Ющенко через Авєркіна фінансував діяльність Мєшкова, останній був ще тільки депутатом Верховної Ради Криму і разом із "соратниками" готувався до перевороту. Засідали вони в ресторані "Каперс-Б" (створеному все тим же Авєркіним), оплачувалися ці "таємні вечері" кредитами від Ющенка. Зокрема, особисто Ю. Мєшков "накушал" за цей час на 37 773 крб.

Разом з цим "Импекс" надавав отримані від АК АПБ "Україна" кошти на "политическое консультирование и методическое содействие РДК; содействие в организации контактов с Верховным Советом и правительством России; организацию лекционной и образовательной работы по вопросам экономического развития государственного суверенитета Крыма" [цитується відповідно до протоколу, підписаного Авєркіним з РДК. - Авт.].

Зараз Віктор Ющенко будь-де присягається в тому, що він "любить" Україну, що "любив" її змалку і завжди. Закономірно виникає запитання: якщо Україна має таких друзів, як Віктор Ющенко, навіщо їй іще й вороги?

На цьому "російське питання" в діяльності банку Віктора Ющенка далеко не вичерпується.

Ще не була закрита кримінальна справа по кредитах в Криму, як виникла інша. А виникла вона ось як:

"П О С Т А Н О В Л Е Н И Е

о возбуждении уголовного дела

гор. Киев

1 октября 1992 года

Заместитель начальника следственного управления Генеральной прокуратуры Украины, государственный советник юстиции 3 класса Литвак О. М., рассмотрев материалы по факту причинения материального ущерба АК АПБ "Украина" и другим, -

У С Т А Н О В И Л:

В сентябре 1992 года в Генеральную прокуратуру Украины поступили материалы из высшего Арбитражного суда Украины, Национального банка Украины, из которых видно, что в результате грубых нарушений, допущенных должностными лицами акционерного коммерческого Агропромбанка "Украина" и СП "СИПМА" при заключении договора о совместной деятельности с научно-производственной экономической фирмой "Батькивщина" (г. Киев) и ее партнерами Агропромбанку "Украина" и акционерам - государственным предприятиям и учреждениям Украины причинен материальный ущерб в сумме свыше 2 млрд руб.

Учитывая, что для проверки указанных фактов и привлечения виновных должностных лиц к ответственности необходимо проведение расследования уголовного дела, руководствуясь ст. ст. 94, 97-98 УПК УССР, -

П О С Т А Н О В И Л:

Возбудить уголовное дело в отношении должностных лиц АК АПБ "Украина" и СП "СИПМА" по признакам преступления, предусмотренного ст. 167 УК Украины.

Расследование дела поручить старшему следователю по особо важным делам Генеральной прокуратуры Украины Белику А. П.

Копию настоящего постановления направить Генеральному прокурору Украины.

Заместитель начальника следственного управления Генеральной прокуратуры Украины, государственный советник юстиции 3 класса Литвак О. М.".

[Цитується зі збереженням особливостей лексики, орфографії та пунктуації першоджерела. - Авт.].

А ось ще одне першоджерело - факсограма, яку 4 лютого 1993 року було передано тогочасному Генпрокурору Віктору Шишкіну:

"Уважаемый Генеральный прокурор!

Спасибо за приглашение посетить Киев как свидетель по делу Агропромбанка "Україна"/Фірми "Батьківщина" в связи с 2 000 000 000 рублей, которые были переведены банком по контракту с "Батьківщиной" в пользу госп. Роберта Пальма и его фирмы "Картеса"/"АДВАНС КАПИТАЛ СЭРИСЭЗ" по контракту N 42/39 АА.

Как свидетель по этому делу, я, Докийчук Александр Михайлович, гражданин США, сообщаю в качестве свидетеля по Вашему запросу следующее (копии документов прилагаются в алфавитном порядке):

17 декабря 1991 года, на счет нашей фирмы ДиП СовГруп, были переведены банком "Україна" два миллиарда рублей без нашего знания об этом.

Мы пытались вернуть эти средства, как ошибочно зачисленные, но не удалось, так как к нам приехали два представителя от банка "Україна", именно Андрей Ч. [здесь и далее фамилии участников сокращены автором до заглавных букв. - Авт.], Гендиректор "Батьківщины" и Юрий П., представитель Verury of Chikago. Они попросили помощи провести конвертацию этих средств (а также и еще добавили 240 миллионов советских рублей) под лицензию N 1 Агропромбанка "Україна". Они мотивировали это тем, что, являясь экологической фирмой, нужно закупить срочно оборудование по Чернобылю. Я решил посмотреть на возможность помочь, тем более, что они мне сказали, что они также представляют интересы правительства Украины. Я решил написать гарантию на эти средства и сделал запрос в Ц.Б. России. Ц.Б. России отказал помочь. Я тогда опять же решил и пытался вернуть деньги обратно. Тогда в Москву приехал господин Игорь М., и втроем меня просили помочь Украине, и просили поговорить с Картэсой/Робертом Пальмом. Я так и сделал. Госп. Пальм согласился помочь. После переговоров по телефону несколько раз (они все говорили с Пальмом, а я иногда переводил), Ч. принес напечатанный в январе 1992 года контракт N 42/39 АА (задним числом) для подписи с Пальмом/Картэсой. Потом предыдущий (контракт) был аннулирован в письменном виде. Всю ответственность на себя взяли "Батьківщина" и "ПАЛЬМ/КАРТЭСА/АДВАНС КАПИТАЛ СЭРВИСЭЗ" по контракту N 42/39 АА без какой-либо ответственности для меня лично и моей фирме.

После этого прямая связь между Пальмом и "Батьківщиной" была налажена, как мне известно, потому что вдруг я получил гарантию от вицепремьера Украины госп. Масика, через госп. Ч. насчет сохранности всех средств ДиП СовГруп в Агропромбанке "Україна" до создания Международного банка (UNRB).

Господа Ч. и М. открыли счет ДиП СовГруп/UNRB Банку который создавал Р. Пальм в банке "Україна". Все это было сделано по согласованию банка "Україна"/"Батьківщина" и "КАРТЭСА/ПАЛЬМ".

Наша фирма ДиП СовГруп и я лично выступали только как представители ПАЛЬМА/КАРТЭСЫ, без прав проводить какие-либо финансовые операции. Вся ответственность была взята на себя КАРТЭСОЙ/АДВАНС КАПИТАЛ/ПАЛЬМ", по всем Банковским и Финансовым операциям.

В апреле/мае месяце Ч. прибыл в США в нашу фирму D&P Group, Inc для встречи с Робертом Пальмом и его Сотрудниками.

Еще одно дополнение к контракту было подписано по соглашению между Пальмом и Ч., соглашение было написано задним числом. Р. Пальм приехал в Москву в конце Мая месяца, где они уже встречались чуть ли не каждый день с Ч., П. и М. и т. д.

Дополнения к контракту были подписаны "Батьківщиной" и Пальмом.

Когда Пальм и его команда приехали в Москву второй раз, в конце июня, Ч. П., Вероника П. встречались с Пальмом каждый день, без меня, а иногда приезжал Игорь М. тоже на эти встречи.

В это время по договору между Пальмом и "Батьківщиной"/"Банком" с Украины через банк "Україна" по согласованию с Пальмом по "SWIFT SYSTEM" (по телеграфу/кабелю) было переведено в США 15 миллиардов рублей для конвертации.

Как видите, госп. Прокурор Шишкин, ни я лично, ни наша фирма ничего общего с этим всем не имела, не имеет и иметь не будет.

Р. Пальм через своих представителей в NEW YORK и США получил за украинские деньги минимум $ 2 750 000.00! (Есть документы).

По письменному соглашению между "Батьківщиной" и "КАРТЭСОЙ/АДВАНС/ПАЛЬМ" могли быть использованы только подписи Р. Пальма или Гэри Джонсона (его уполномоченного представителя в Москве).

Объединенный Национальный Республиканский Банк/ UNRB - этот банк создавался Р. Пальмом и его фирмой на территории С.Н.Г. Пальм поддерживал его сертификатами КАРТЭСЫ, которые были переданы Пальмом за 2 240 000 000.00 рублей (то есть на сумму $ 35 миллионов дол. США).

Пальм, по согласию с Ч., М./"Банком "Україна" создал вексель на 35 миллионов руб. для Украины на основании сертификатов, которые были переданы Украине.

Как видим, я и моя фирма были как исполнители без каких-либо обязательств и мы действовали для всех сторон, по согласию всех сторон. Мы не несем никакой ответственности!!!".

[Цитується зі збереженням особливостей лексики, орфографії та пунктуації першоджерела. - Авт.].

Дивна і надто заплутана історія. Потрібно розібратися.

Існує банк - АК АПБ "Україна". Цей банк має незліченні кошти. У банкірів цього банку не виникає жодного бажання вкладати ці кошти у рідній державі: таке все довготривале, а головне - не обіцяє швидкого та легкого зиску. Кошти з кожним днем знецінюються і слід їх якось рятувати. Крім того, банківські кошти повинні приносити своїм господарям бодай якийсь відсоток...

І ось вимальовується певний бізнесмен, американський, з його слів, громадянин, та ще й українського походження - Alex Dokychuk. Просто знахідка. Невдовзі бізнесмен знаходить спільну мову з банкірами. І тут, знов-таки, просто з повітря виникає конкретний документ.

Вельми солідний документ, оскільки позначений реквізитами солідних учасників,ось вони:

- "D&P Group, Inc" ( Long Beach , California , USA );

- "D&P SovGroup" ( Moscow , Russia Fed е ration);

- "Batkivshina" (Kiev-32, P. O. Box N 151);

- "Bank Ukraine " ( Kiev , Ukraine ).

Задля вагомості документ виготовлений на фірмовому бланку Advance Capital Services Corporation. Не менш солідний і зміст цього документа, викладений двома мовами - англійською та (?) російською:

"Уважаемые господа!

Настоящим подтверждается, что взамен гарантий, которые мы можем предоставить, а также взамен наших капиталовложений в эту программу, мы примем ваши перечисления в рублях на счет "D&P SovGroup", открытый в Москве, Российская Федерация.

Обеспечением этих средств будут гарантии вашего успешного участия в этой программе. Совместно с вашими партнерами в Москве и нашими партнерами в международном торговом сообществе мы примем участие в экономическом развитии Российской Федерации. Все программы будут зарегистрированы и осуществляться в тех областях, где гуманитарные проблемы нуждаются в первостепенном внимании, и где произведена оценка возможности роста и развития как людских ресурсов, так и экономической выгоды с учетом перспектив нашего длительного сотрудничества.

Наш представитель, г-н Алекс М. Докийчук из D&P SovGroup будет координировать осуществление этих программ, заручаться помощью и поддержкой официальных органов власти и банковских учреждений, которые будут играть существенную роль в обеспечении успеха нашей совместной деятельности. Все средства, находящиеся на счету D&P SovGroup в ходе выполнения этих программ, являются собственностью Advance Capital Services Corporation и могут быть использованы, переданы или перечислены только на основании письменного указания Cartesa Finance или ее полномочного представителя".

Але невдовзі платіжним дорученням N 197 платник - "Республиканский агропромбанк АК "Україна" в особі В. Ющенка - переказує на рахунок N 467998 отримувача - D&P SovGroup - 2 000 000 000 (два мільярди) радянських рублів.

Схоже, що Докійчук у поясненні на ім'я Генпрокурора написав правду, але помилився лише в одному: він написав, що гроші були перераховані 17 грудня 1991 року, а насправді це сталося на день пізніше. Трошки забув. Буває.

Далі - цікавіше.

Переказані до Москви гроші відразу були заблоковані Московським відділенням Ощадбанку РСФСР, адже йшлося про величезну суму грошей!

20 грудня 1991року з Києва до Москви летить телеграма такого змісту:

"02 114639 Фунт

02 131362 АП БНК

МОСКВА МОСКОВСКОЕ ОТДЕЛЕНИЕ СБЕРБАНКА РСФСР МФО 201906=

АГРОПРОМБАНК "УКРАЇНА" СООБЩАЕТ, ЧТО ДЕНЕЖНЫЕ СРЕДСТВА

В РАЗМЕРЕ ДВУХ МИЛЛИАРДОВ РУБЛЕЙ РАЗБЛОКИРУЮТСЯ В ПОЛЬЗУ

"ДИР СОВГРУПП" БЕЗ ВСЯКИХ ДОПОЛНИТЕЛЬНЫХ УСЛОВИЙ=

13/21-5 ЮЩЕНКО -

02 114639 Фунт

02 131362 АП БНК"

Розпускаються чутки про те, що Віктор Ющенко нерішуча людина. Такій рішучості позаздрив би навіть Павло Лазаренко, так само як і тим сумам, якими в 1991 році розпоряджався Віктор Ющенко. В той час "головний корупціонер України" міг дозволити собі хіба що поцупити штабельок дров з колгоспного двору ("кажуть").

Але повернімося до пояснень Докійчука. В них згадується якийсь контракт. Як виявилося згодом, контрактів було декілька. Один написаний "задля конспірації", про людське око, інший - виказує справжні наміри учасників цієї афери.

З'ясувалося це таким чином: Alex Dokychuk звертався не тільки до Віктора Шишкіна, але й до Вячеслава Чорновола. Чорновіл доручив розібратися з цією справою панові Михайлу Бойчишину. Бойчишин контактував з одним американським адвокатом. Остання телефонна розмова між цим адвокатом та Бойчишиним відбулася напередодні таємничого викрадення Михайла Бойчишина. Немає сумніву, що його усунули, оскільки йшлося про великі гроші та про відомі імена: Гетьман, Масик, Мітюков, Ющенко.

Бойчишин щез, але течка з його документами залишилася у Вячеслава Чорновола, не зникли вони й після трагічної загибелі Чорновола, хоча багатьом цього б дуже хотілося. Є в цій течці дуже цікавий лист :

March 9, 1993

The Honorable V. Chornovil

Deputat, the Parlament of Ukraine

Re: Batkivchyna

Dear Sir...

Щоб не обтяжувати англійською, наведу текст листа рідною мовою:

"Після ретельного вивчення наших файлів ми уповноважені оприлюднити відомості про те:

що 13 грудня 1991 р. наукове дослідницьке екологічне підприємство "Батьківщина", резидент України, досягло угоди з Window Trading Ltd, Британським концерном, відносно обміну 2 млрд радянських рублів на 27,8 млн доларів США, які підлягали такому розподілу:

а) 2,8 млн доларів для зарахування в якості комісійних за обмін на користь Сole Taylor Bank of Chicago, на рахунок N 069-32386, що належить Verury Inc, корпорації, створеної 2 грудня 1991 р., керованої Veronika Pecheny;

б) 25 млн доларів для зарахування до Dresden Bank of Germany, на рахунок N 0875752200/400, що належить Агропромбанку "Україна".

що підприємство Window Trading Ltd є Британським підприємством, створеним та керованим А. Добриніним, брало участь в операціях з радянськими мільярдами та операціях з 60 тоннами золотих мільярдів навесні 1991 р.;

що 17 грудня 1991 р. Агропромбанк України перевідним сертифікатом N 0401005 перевів до Ощадбанку Москви на рахунок N 467998, який умовно належав D&P SovGroup, російській корпорації, 2 млрд радянських рублів з вказівкою про те, що перевідний сертифікат спеціально призначений для виконання контракту від 13 грудня 1991 р., зазначеного вище;

що приблизно 30 грудня 1991 р. зазначений вище контракт між "Батьківщиною" та Window Trading Ltd було замінено новою угодою про валютний обмін між "Батьківщиною" та Advance Capital - корпорацією, створеною в Британській Колумбії (Канада); згідно до умов цього, укладеного замість попереднього, контракту вся сума цілком у розмірі 31,1 млн доларів США депонувалася на рахунок в Cole Taylor Bank of Chicago N 0690-32386, що належить тій самій Verury Inc.

що приблизно 20 січня 1992 року "Батьківщина" запропонувала D&P SovGroup додатково 200 млн радянських рублів для валютного обміну під кодом Forest, але цей обмін не відбувся;

що відповідно до інструкцій Advance Capital 2 млрд радянських рублів, зазначених у перевідному сертифікаті N 0401005, були цілковито використані для платежів після 16 січня 1992 року із зазначеного вище рахунку на рахунки резидентів Російської Федерації та Узбекистану.

Ми, звичайно, володіємо набагато різноманітнішою документацією, включно з деякими документами, що датовані 16-м січнем 1992 року, котрі ускладнили життя панові Гайдару та спричинили його звільнення, але ці документи не можуть повністю бути оприлюдненими.

Будь ласка, зателефонуйте мені, якщо у Вас виникнуть запитання.

З повагою I. Michael Bak-Boychuk".

З двома мільярдами, здається, все зрозуміло, але Докійчук у своїх поясненнях говорить ще про 15 мільярдів, переказаних за межі України. Американський адвокат, схоже, про них нічого не знав.

З приводу цього в течці Бойчишина мається ще декілька документів, і серед них - ті самі "кабелеграммы", про котрі йдеться в поясненнях Докійчука.

Відповідно до цих документів, з кореспондентського рахунку банку "Україна" N 04-093-830, що було відкрито у Banker's Trust Company (New York), до банку Wells Fargo Bank переказувалися 15 мільярдів радянських рублів (SUR), з них: 13 636 363 636.37 руб. призначалися на рахунок N 0668-049497 (name VORTEX) і 1 363 636 363.63 рублів - на рахунок N 0202-303749 (name YOKOMURA).

"We send you this tlx under order our client "ENERGIYA" due to their contract 58/52&1 DD 19.06.92" - "Ми надсилаємо Вам цей телекс за розпорядженням нашого клієнта "ENERGIYA" відповідно його контракту 58/52&1 від 19.06.92" повідомляв "Bank officer" з банка України Igor Frantskevich (Ігор Францкевич), підлеглий першого заступника голови правління банку Віктора Ющенка, який на той час уже декілька місяців фактично керував АК АПБ "Україна", оскільки В. Гетьман очолив Нацбанк.

Для повноти викладення слід зазначити: 15 млрд радянських рублів на той час дорівнювали приблизно 233 мільйонам доларів США. Каліфорнійський в'язень Павло Лазаренко може лише скреготіти зубами. Як і згадану у попередньому розділі, цю кримінальну справу тихо закрили, одразу після того, як Віктор Ющенко став головним банкіром України: таких поважних осіб чіпати не можна.

Цікаво, що слідчий, який вів цю справу, напередодні обрання Ющенка на цю посаду написав листа на адресу тогочасного Голови Верховної Ради Івана Плюща, де правдиво змалював усі "діяння" Ющенка і просив лише одного, щоб його листа був оголошено до голосування по кандидатурі Ющенка. Цей лист зник у надрах Верховної Ради без жодного сліду.

Ще б пак! Слідству не відомо, що Іван Плющ був власником акцій АК АПБ "Україна" на загальну суму 7 млн радянських рублів.

За офіційною версією, у цій справі всі "шляхи" слідства зійшлися на Алексі Докійчукові. Він, як виявилося, був "міжнародним аферистом" і обдурив довірливих (але чесних) українських банкірів, серед них і Віктора Ющенка.

Можливо й так. У такому випадку кажуть: один злодій обдурив іншого, але невже від усвідомлення цього комусь стане краще жити в обкраденій Україні?

Знайдуться ті, хто заперечать: даруйте, про які злочини йде мова, адже закінчився термін притягнення до кримінальної відповідальності?!

Неприпустимо застосовувати термін давності до злочинів перед власним народом.

Так само, як і не можна обирати президентом злочинця, навіть не засудженого.

Прибічники Ющенка обсмоктують до палочки юначе гультяйство іншого кандидата - Віктора Януковича - щодо судимості за рукоприкладство, вчинене в юнацькі роки (підлітком, позбавленим батьківського піклування...).

А де ж почуття справедливості? Злочини, вчинені свідомо, в доспілому віці, мають набагато шкідливіші наслідки.

Частина III

"Лазаренко & Ющенко Ltd."

Якою має бути людина для того, щоб очолити Національний банк держави? Відповідь очевидна: необхідно добре знати справу, бути професіоналом високого класу, порядним громадянином, чесною людиною...

Можливо, але не в номенклатурній Україні. Тут головним рушієм кар'єри та бізнесового успіху були (і залишаються) зв'язки. Здебільшого зв'язки брудні, корупційні. Про це свідчить історія обрання Віктора Ющенка головою правління НБУ.

Ось як згодом написала про це преса:

"...Плющ поруч із Ющенком був протягом багатьох років. Спікер знає його переваги й недоліки, Івану Степановичу відомі методи ефективної роботи з матеріалом. Досить нагадати історію призначення Ющенка главою Нацбанку. Гетьман і Плющ змусили Ющенка піти на це. Знаючі люди говорять, що Іван Степанович хитрістю виманив Ющенка в парламент і поставив перед фактом необхідності його виступу і подальшого затвердження" (Дзеркало тижня. - 26.05-1.06.2001 р. -N 20 (344)).

Повчальна історія. Нібито не голову ключової фінансової установи країни обирали, а "руководітєля" якогось задрипаного колгоспу або розпорядника з укладення гною на присадибних ділянках Івана Плюща.

Щоправда, на початку 1993 року про обрання голови НБУ газети писали дещо інше. Повідомлялося, що на посаду голови правління Нацбанку було п'ять претендентів, кожний з яких ознайомив депутатів зі своєю програмою. Писалося, що перемогу отримав маловідомий кандидат Віктор Ющенко, пообіцявши вжити заходів щодо стабілізації грошового обігу і запевнивши присутніх, що буде працювати "на повних обертах" (Правда України. - 27.01.1993 р.).

Виявляється, існує щонайменше дві правди. Одна - для населення, інша - "для своїх": кумів, сватів, приятелів та дружбанів. Жарт, та й годі! Але в кожнім жарті - лише доля жарту, все інше...

Щодо правди про призначення Віктора Ющенка головним банкіром України.

Національний банк - це держава в державі. Від дій Нацбанку залежить інколи більше, ніж від дій Верховної Ради чи Президента України. До Ющенка НБУ очолював його патрон по Агропомбанку "Україна" Вадим Гетьман. Це були дуже важкі та смутні часи.

Ось що розповідає віцепрем'єр Кабміну тих часів Юлій Іоффе: "Фінансово-економічне становище було складним. Україна вийшла із зони готівкового обігу рубля (ввела купон, ще той, паперовий). Однак в безготівковому обігу ходили рублі, й практично валютна система залишалася незмінною. За рахунок чого ж наживалися? За рахунок різниці процентних ставок (тобто платні за кредит) в Україні (30 відсотків) і в Росії (80 відсотків). Не помітити цього було неможливо.

Ось зараз в Росії провадяться якісь розслідування щодо "чорного вівторка". Так ось, на мій погляд, все це тьмяніє у порівнянні зі спекуляцією на різниці облікових ставок. Не знаю, чому не працюють правоохоронні органи.

На словах вони заявляють, що зайняті пошуком тих, хто нагрів руки на розвалі української економіки. А все, що потрібно, - це вивчити платіжні доручення тієї пори. За масштабом афери з цим важко щось порівняти, навіть торгівлю нафтою, металом, карбамідом. Геніальний фінансовий трюк. Вважаю, тут були уплутані обидві сторони - і російська, і українська, причому на достатньо високому рівні" (Юлій Іоффе. Наодинці з системою).

Принаймні, одне платіжне доручення тієї пори було розглянуто в попередньому розділі, і, дякуючи відставному віце-прем'єрові, став зрозумілий механізм афер. Що ж стосується достатньо високого рівня - тут теж все ясно. На початку 1993 р. замість звільненого "за власним бажанням" Вадима Гетьмана посаду голови правління Національного банку обійняв інший представник того ж самого "клану фінансистів" - Віктор Ющенко. Цьому передувала дуже серйозна й цілеспрямована робота з парламентарями, яку "провели" все ті ж Іван Плющ та Вадим Гетьман.

"Я можу від часів роботи у Національному банку декларувати, - заявляє Віктор Ющенко, - все, що я робив, я робив на Україну" (Українська правда. - 29.11.2001 р.).

Справді?! Виправилася людина, обпеклася раз, спіймана за руку на гарячому, засоромилася та й виправилася. Бува й таке.

Факти дозволяють дійти дещо протилежного висновку, а факти, як відомо, річ уперта. Серйозно сумніватися у запевненнях Віктора Ющенка примушує історія з протизаконною приватизацією Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ). Заплутана, на перший погляд, і маловідома широкому загалові історія.

Оточення Віктора Ющенка любить погаласувати на тему українських олігархів. Воно "забулося", що самого Ющенка незалежні й обізнані експерти вже давно занесли до цього непривабливого кола - списку найвпливовіших олігархів України.

Існують скандали, які спалахують майже з нічого. Одночасно, наявні і скандальні вчинки, котрі (навіть стаючи відомими) не набувають масштабного розголосу і шокують хіба що фахівців. Сфера обертання грошей - це витончена мережа взаємин, розібратися в якій необізнаній людині важко. Саме цю нагоду нахабно й беззастережно використовують фінансові махінатори, серед яких не остання роль, як виявляється, належить Віктору Ющенкові.

Головне завдання центробанку кожної держави - підтримувати баланс грошей та товарів. Перших повинно бути рівно стільки, аби останні могли вільно продаватися й задовольняти потреби громадян. У розвинутих країнах центробанк не випускає грошей і не обмежує кредити задля відновлення балансу, але скуповує цінні папери або продає їх.

Перше здійснюється, коли вільних грошей в обігу не вистачає, й, скуповуючи цінні папери у суб'єктів господарювання, центробанк вивільняє гроші, які допомагають товарам обертатися. В другому випадкові, продаючи цінні папери, центробанк зменшує кількість грошей в обігу, запобігаючи інфляції. Операції ці здійснюються на біржах. Через ті ж самі біржі задовольняється попит на іноземну валюту. Біржі - це добровільні об'єднання фінансистів та банкірів.

Україна - країна з перехідною економікою, й на момент утворення державності жодної біржі не мала. Не існувало і цінних паперів. Наявним був попит на іноземну валюту, обіг якої міг би забезпечити імпорт та експорт товарів.

З цією метою, створюючи Національний банк України (центробанк), Верховна Рада подбала про те, щоб до структури НБУ було залучено валютну біржу - вкрай важливу й потрібну державі складову. З одного боку, вона забезпечувала для НБУ механізм регулювання валютного обігу, можливість захисту української економіки від невиправданих спекуляцій на валютному ринку. З іншого, кошти, які вносилися на валютній біржі НБУ за послуги (тобто комісійні), поповнювали державний бюджет. А це вельми істотна сума.

Завжди знаходяться бажаючі обдурити державу й "накласти лапу" на прибуткові частини державного бюджету. Жертвою таких осіб і стала валютна біржа Національного банку України, а разом з нею - державній бюджет та всі "маленькі українці", про добробут котрих так "піклується" Віктор Ющенко. Найдивніше в цій історії, що допомагав шахраям "приватизувати" біржу (отже і прибутки) держави, знову ж таки Віктор Ющенко - на той час голова правління Національного банку України. Але про все в хронологічному порядку.

7 жовтня 1991 року Постановою Президії Верховної Ради України N 1605-XII був затверджений Статут Національного банку України. Пункт "и" ст. 8 розділу III цього Статуту, серед іншого, передбачав: Національний банк, згідно з покладеними на нього завданнями:...організує роботу республіканської валютної біржі при Національному банку України".

Відповідно до п. "г" ст. 20 Статуту НБУ голова правління мав право вносити "відповідні зміни до структури банку, виходячи з конкретних умов діяльності, за винятком центрального апарату" [підкреслено авт.]. Визначати структуру центрального апарату мала право тільки Верховна Рада (!).

6 квітня 1992 року була ухвалена постанова Президії Верховної Ради N 2244-XII "Про структуру центрального апарату Національного банку України". Відповідно до п. 8 затвердженої цією постановою структури центрального апарату НБУ, валютна біржа була визначена як самостійний підрозділ центрального апарату Національного банку України.

25 серпня 1992 р. наказом по Національному банку N 55 було затверджене "Положення про валютну біржу НБУ". Відповідно до цього положення: "Біржа є госпрозрахунковим підрозділом НБУ". Більше того - в розділі положення "Прибуток" зазначалося: "Прибуток, отриманий Біржею внаслідок її діяльності, в розмірі 75% зараховується до фондів Біржі, а залишок перераховується НБУ".

Отже, валютна біржа Нацбанку була прибутковим підрозділом і приносила державі валютну виручку.

Становлення грошової системи, як і становлення валютного ринку, в Україні розпочалося з виходу із зони російського рубля. В. Гетьман усвідомлював можливості валютного ринку як ніхто інший. Перебуваючи на посаді голови правління НБУ, можна спокійно контролювати валютний ринок і знімати вершки. Але йому не вдалося втриматися на цій посаді (слизькувато).

Однак здавати позиції клану він не збирався, і тому вже в день свого звільнення з посади голови правління НБУ - 18 грудня 1992 року - Вадим Петрович підписав установчі документи про створення Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ). Список першопочаткових засновників УМВБ залишається таємницею за сьома печатками. Лише відомо, що це банки, керівництво яких було досить тісно пов'язане з В. Гетьманом.

У той час, як УМВБ, створена Гетьманом, зовсім ніяк себе не виявляла, валютна біржа НБУ розпочала активну діяльність. Якщо наприкінці 1992 року вона встигла провести лише декілька торгів, то в першій половині 1993 року її тижневий обіг становив 25% обігу Московської міжбанківської валютної біржі й на початку липня 1993 року досяг рівня 142,6 мільйона доларів США.

Існували дві валютні біржі: одна державна, інша - приватна. Одна - діюча, інша (УМВБ) - законсервована.

Ющенко робить "хід конем": 8 липня 1993 року він підписує постанову N 50 "Про Українську міжбанківську валютну біржу"

У п. 1. цієї постанови значиться таке: "Створити Українську міжбанківську валютну біржу (далі - Біржу) як постійно діючий центр по проведенню на території України операцій з купівлі та продажу іноземної валюти уповноваженими комерційними банками, цінних паперів, номінованих у валюті, покласти на Біржу підготовку пропозицій Правління Національного банку України про встановлення єдиного валютного курсу, діючого в Україні, та функції контролю, встановлені Національним банком України відповідно до правил валютного регулювання".

У п. 2. було написане: "Затвердити Статут Української міжбанківської валютної біржі та Установчий договір про її утворення та діяльність".

А п. 3 говорив: "Доручити управління реєстрації банків та ліцензування їх діяльності (Пархоменко О. І.) управлінню валютного регулювання (Шульженко Т. О.), до 15 липня ц. р. зареєструвати статут Біржі та надати ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями і стягнення комісійних в іноземній валюті за їх проведення".

У фахівців і незалежних експертів шок. Складалося враження, що у молодого голови правління НБУ стався напад психічного розладу. Навіщо Ющенкові створювати УМВБ 8 серпня 1993 року, якщо вона де-факто та де-юре була створена Гетьманом та партнерами ще 18 грудня 1992?

Необхідно додати, що законодавство (на той час) не дозволяло НБУ брати участь у заснуванні підприємницьких структур і реєструвати біржі, тільки - банки (Ющенко, як посадова особа, добре був про це обізнаний). Крім того, УМВБ уже була зареєстрована В. Гетьманом у відповідній районній держадміністрації Києва (за адресою: вул. Шота Руставелі, 39). Також не мав права Ющенко й на те, щоб давати дозвіл на "стягнення комісійних в іноземній валюті".

Усі пояснення містяться у другому абзаці п. 3 цієї несподіваної постанови. Там зазначено:

"Установити, що Міжбанківська валютна біржа як самоврядна організація є правонаступницею Валютної біржі Національного банку, яка не займається комерційною діяльністю і не має на меті отримання прибутку".

Тобто прояснюються наміри Ющенка: передати валютну біржу НБУ до приватних рук Гетьмана та партнерів, що зовсім не додає сумнівній постанові законності та обґрунтованості.

Крім того, як самостійний підрозділ центрального апарату Національного банку України, валютну біржу НБУ можна було реорганізувати або ліквідувати тільки за рішенням Верховної Ради (так само лише Верховна Рада могла визначити питання правонаступництва цієї структури).

Але Верховна Рада жодного рішення щодо реорганізації чи то ліквідації валютної біржі НБУ не ухвалювала, тож питання правонаступництва зовсім не стояло.

Таким чином, жива і дієва фінансова госпрозрахункова одиниця, яка приносила неабиякий прибуток державі, була віддана до загребущих рук бізнеспартнерів Віктора Ющенка одним розчерком пера - підписанням цього наскрізь фальшивого та протизаконного документа.

Задля забезпечення контролю за діяльністю УМВБ Ющенко вніс до постанови ще й такий текст:

"З метою постійної координації роботи Біржі і Національного банку України внести зміни в п. 5.2.2. Статуту Української міжбанківської валютної біржі про те, що Голова Біржового Комітету обирається за рекомендацією керівництва Національного банку України і працює на цій посаді як штатний працівник Біржі".

На цю посаду Ющенко рекомендував Вадима Гетьмана.

Найкращим вивертом злочиннокорупційної думки слід вважати наведений вище рядок про УМВБ, що "не займається комерційною діяльністю і не має на меті отримання прибутку", при тому, що вище було записано: "надати ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями і стягнення комісійних в іноземній валюті за їх проведення".

Вислів про "неприбутковість" на тривалий час забезпечив УМВБ режим пільгового оподаткування, про що Державна податкова адміністрація, введена в оману Віктором Ющенком, зазначила в одному з листів на адресу УМВБ. Це суттєво збільшило розмір прибутків біржових ділків: крім комісійних, вони практикували найрізноманітніші внески та стягнення з клієнтів.

Головним джерелом викачування грошей залишалися комісійні. Їхній розмір визначався одним відсотком від обсягу проданої та купленої валюти.

Варто порахувати. Станом на кінець квітня 1998 року на УМВБ було продано доларів США на загальну суму, що перевищувала 10 млрд. Але ще ж були марки, франки, ліри, рублі, зайчики і навіть таньге, а отже, цю суму можна сміливо подвоювати - виходить 20 млрд. 1% від цього обсягу становить прибуток розміром у 200 млн доларів США. Кругленька сума!

Чому ж у звітах УМВБ прибутки позначалися сумами меншими в десятки разів? У 1996 році, наприклад, прибуток УМВБ склав близько 14 млн грн. (8 млн дол.), у 1997 році - близько 10 млн грн. (5,4 млн дол.) (Зеркало недели. - 1998. - N 16 (185)).

Куди щезали гроші? Відповідь на це запитання частково дала Головна контрольно-ревізійна комісія Міністерства фінансів України в актах ревізії по НБУ 1996 та 1998 років. Ці акти є документальним свідченням того, що валютні ділки з УМВБ просто казилися з жиру.

Наприклад, за 1996-1997 роки однієї тільки курятини для працівників УМВБ було закуплено 35,5 тонн на 85 тис. дол., а шість посадовців УМВБ мали кредитні картки з місячним витратним "лімітом" по 25 000 та 10 000 німецьких марок.

В той же період "неприбуткова" (якщо вірити Ющенкові) УМВБ надала фінансової допомоги ТОВ "Біржові технології" у розмірі 4 млн дол.

Ці "Біржові технології", одночасно з іншими подібними структурами, насправді були створені тією ж УМВБ із метою перекачування надходжень від комісійних та створення фінансових установ для подальшого захоплення валютного ринку України.

Це ТОВ разом УМВБ та НБУ створили банк у формі закритого акціонерного товариства - "Кліринговий дім". Банк "Кліринговий дім" проводив через валютну біржу майже всі фінансові операції. Майже не втомлюючись, банк заробляв величезні комісійні на трансакціях. Бажання контролювати таку структуру виникло, мабуть, у багатьох можновладців.

Крім безпосередньої прибуткової привабливості, "Кліринговий дім" мав ще інформаційну вартість: до банку щодня стікалися баланси усіх активних банків. Маючи в штаті "Клірингового дому" кількох, навіть поганеньких економістів, можна щодня одержувати достеменну матрицю банківської системи, контролювати її та маніпулювати на свій розсуд та на задоволення своїх потреб. Так і було. Зокрема, "фінансисти-патріоти" збиралася захопити контроль над Запорізьким алюмінієвим комбінатом (стратегія випуску "фольгопрокатних бондів" на західний зразок), але план провалився після вбивства В. Гетьмана.

До цього варто згадати про створений біржовиками "Перший інвестиційний банк" ("ПІБ"). Ось як про нього відгукнувся в інтерв'ю "Галицьким контрактам" особисто Вадим Гетьман: "Наш новостворений інвестиційний банк має цілком нові для України фінансові інструменти і можливості впливу на фінансовий бізнес".

За даними УМВБ, інвестиційний та кліринговий банки за обсягами операцій належать до десятків найактивніших структур. Інвестиційний банк до того ж отримав ліцензії на роботу із зовнішніми позиками та кредитами.

Контролювати таку структуру можуть тільки особливо наближені та довірені особи.

Серед акціонерів-фізичних осіб "ПІБ": рідний брат Ющенка - Петро, дочка Гетьмана - Ірина Половко, директор УМВБ Олег Андронов. Правління "ПІБ" очолив близький до Віктора Ющенка Борис Соболєв, колишній заступник міністра фінансів. Віктор Ющенко, будучи головою правління НБУ, 27 травня 1997 р. очолив раду акціонерів "Першого Інвестиційного банку". Наступного дня його місце посів Вадим Гетьман, після вбивства котрого головою ради став Петро Ющенко.

Через кілька років історія захоплення "дорогими друзями" Ющенка валютної біржі Національного банку України стала предметом дослідження спеціально створеної слідчої комісії Верховної Ради.

Ющенко дав такі пояснення парламенту:

"Стосовно створення Української Міжбанківської Валютної Біржі. До червня 1993 року валютна біржа існувала в якості структурного підрозділу Національного банку України. Оскільки функція, яку вона виконувала відповідно до Закону про банки і банківську діяльність, не відносилась до функцій Національного банку України і не відповідала зарубіжній практиці, постановою Правління Національного банку України від 8.06.93 N 50 був затверджений установчий договір про утворення Української Міжбанківської Валютної Біржі та її Статут. Світова практика не знає прикладів, коли б функції валютної біржі в умовах ринкової економіки виконувались центральним банком.

З проголошенням незалежності нашою державою, нерозвинутістю валютного ринку в Україні, відсутністю належного правового регулювання та досвіду цієї роботи, а також з метою організації належного контролю за цими процесами Національний банк України змушений був започаткувати роботу валютної біржі.

Слід зазначити, що Національний банк України в 1995 році безпосередньо створював також біржовий товарний ринок. У Національному банку України було проведено шість аукціонів із продажу сільськогосподарської продукції.

Необхідно відмітити, що, згідно установчого договору про створення Української Міжбанківської Валютної Біржі від 18 грудня, твердження про те, що вона "була фактично приватизована" не відповідає дійсності.Не можна погодитись із висновками довідки про те, що операції з купівлі-продажу іноземної валюти можна було здійснити тільки на Українській Міжбанківській Валютній Біржі. Відповідно до чинного законодавства такі операції можуть здійснюватися і на міжбанківському валютному ринку".

Від переляку дати переплуталися (тому, мабуть, липень він називає червнем), але не в цьому річ. Справа у тому, що все в цих "поясненнях" брехня, від початку й до кінця.

Перше.

"Українська Міжбанківська Валютна Біржа створена Установчим Договором про утворення і діяльність Української Міжбанківської Валютної Біржі, укладеним 18 грудня 1992 року" , - так повідомляється на офіційному сайті УМВБ в інтернеті. Затверджувати статут УМВБ могли тільки банки-засновники, і вони це зробили 18 грудня 1992 року. НБУ не був (та й не міг бути) таким засновником, тим більше через півроку після фактичного заснування.

Друге.

Світова практика тут ні до чого, вона багато чого не знає з того, що відбувається в Україні. Виходить, потрібно було віддати валютну біржу НБУ до приватних рук в 1993 р., а в Нацбанку в 1995 р. проводити аукціони з "продажу сільськогосподарської продукції" . І це відповідає світовій практиці?

Відколи це продаж сільськогосподарської продукції віднесений до функцій Нацбанку?

Третє.

Вражає нахабне, самозакохане й брехливе лицемірство. Ющенко, наприклад, стверджує: "Національний банк України змушений був започаткувати роботу валютної біржі" . Наведені вище документи засвідчують: валютну біржу НБУ започаткувала Верховна Рада, і тільки вона одна могла припинити її діяльність.

Четверте.

Якщо вже справді валютна біржа НБУ заважала головному банкіру виконувати "функції", слід було оголосити відкритий конкурс і приватизувати її у відповідності до чинного законодавства, а не віддавати її похапцем бізнес-партнерам, та ще й задарма.

П'яте.

Ющенко не може "погодитись із висновками довідки про те, що операції з купівлі&продажу іноземної валюти можна було здійснити тільки на Українській Міжбанківській Валютній Біржі" .

Нема заперечень, а як щодо тексту п. 12 листа НБУ N 19010/2332-4775 вiд 4.09.94 р.: "Вільний продаж коштів в іноземній валюті може здійснюватися лише на торгах УМВБ" . І підпис: "Голова Правління Національного банку України В. А. Ющенко" .

З п'яти абзаців "пояснень" брехня всього лише в п'яти.

На додаток до всього в січні 1996 року Нацбанк своєю телеграмою заборонив позабіржову торгівлю не тільки валютою, але ще й цінними паперами.

Невдовзі після загибелі Вадима Гетьмана клан Ющенка почав втрачати контроль за УМВБ, і майже одразу Ющенко підписав постанову, відповідно до якої УМВБ була зобов'язана зменшити комісійні до 0,1% від здійснюваних операцій. Але то вже зовсім інша історія.

Пригадаймо один крилатий вислів, який свого часу В. Пустовойтенко адресував Павлу Лазаренкові: "У мого попередника була така тєтрадка, розділена на дві половини. В одній половині - те, що зроблено для себе, в другій - для держави..." .

Дуже схоже на те, що Віктор Ющенко з графою "для себе" впорався не гірше від Лазаренка, а може, і краще.

А що ж "для держави"?

Це справа досить делікатна, тому будемо оперувати тільки цифрами та фактами. Почнемо з моменту призначення Ющенка на державну посаду голови правління НБУ з дотримуванням певної хронології.

1993 рік

Новообраний голова правління НБУ В. А. Ющенко передусім підписав розпорядження про випуск грошей, незабезпечених товарною масою, тобто "паперових грошей" або "фантиків".

У першому кварталі 1993 р. у такий спосіб збільшилася кількість обігової грошової маси у 1,5 раза. Банкір пояснював це необхідністю надати кошти "для посівної". "Прокачка грошей" здійснювалася через АПБ "Україна". Наслідком цього було те, що країну захлюпнула інфляція, а колгоспи перетворилися на довічних боржників банку (Деловая Украина. - 1993. - N 65).

Пам'ятається, пояснюючи яким коштом він придбав ділянку добірної землі розміром у кілька гектарів, Ющенко, зневажливо відкопиливши губу, розповів, що цей ласий шмат дістався йому за якихось кілька "мішків зерна". Тепер зрозуміло, звідки взялося це зерно у головного банкіра.

Але на цьому "монетарист" не зупинився. Спільно з тодішнім горе-прем'єром Юхимом Звягільським голова правління Нацбанку видав ще декілька постанов, згідно з котрими випуск "фантиків" був доведений до астрономічної суми.

Ось як виглядає фрагмент їхнього спільного підсумкового документа:

"П О С Т А Н О В А
від 30 листопада 1993 р. N 972

Про первинну емісію Національного банку України на IV квартал 1993 року

...Кабінет Міністрів України і Національний банк України

П О С Т А Н О В Л Я Ю Т Ь:

Визнати за необхідне встановити граничний розмір первинної емісії Національного банку України за станом на 1 січня 1994 р. 22,5 трильйона карбованців.

Виконуючий обов'язки
Прем'єр-міністра України Ю.ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ

Голова Правління
Національного банку України В. ЮЩЕНКО"

Наприкінці 1993 року інфляція досягла 10 000%, а реальна місячна зарплатня зменшилась до 8 доларів.

1994 рік

Нацбанк Ющенка продовжував покривати дефіцит державного бюджету коштом прямої грошової емісії. "Грошової маси" було випущено на суму 113 трлн. крб. Знов понадрекордна гіперінфляція, яка перевищила межу 10 250%. Валютний курс карбованця за 1994 р. знизився у 8,3 раза.

До цього додалася тяжка криза неплатежів, яка стала наслідком непродуманих дій Ющенка. У першу чергу ця криза завдала удару по кишенях простих людей, які жили лише на одну зарплатню.

Непродуманість дій головного банкіра полягала в тому, що, як свідчать експерти, "монетарні" обмеження грошового обігу, які він застосовував, призводили лише до тимчасового короткострокового стримання інфляції. Нестача грошей породжувала заборгованість зарплатні та пенсій, які, в свою чергу, призводили до випуску чергової партії "фантиків". Нова хвиля інфляції! Підскочили надмірно ціни, впала реальна зарплатня.

У більшості підприємств та установ зарплатню перестали виплачувати, борги зростали місяцями, кварталами, півріччями, а потім і роками. У 1994 р. НБУ з Кабміном видали спільну постанову N 49 "Про контроль за видачею у 1994 р. коштів, спрямованих на споживання", що обмежувала зарплатню на підприємствах та в установах. Це була реалізація політики, яку на Заході називали "політикою затягування пасків". Відповідно до цієї політики, всі кризи долаються коштом працюючого люду: йому обмежують споживання без пояснень та попередніх запитань.

Капіталісти від запровадження такої політики відмовилися добре десятиріччя тому: надто вже потужними були акції протесту. Українські капіталісти, серед яких банкір Ющенко далеко не пасе задніх, знають: український люд стерпить усе. Можливо, за це ющенківці так "люблять" "маленьких українців".

1995 рік

Економіка дещо стабілізується, але не з причини активності Ющенка. Як і раніше, всі проблеми вирішуються коштом емісії "паперових грошей".

Якщо в попередні роки, підписуючи постанови про емісію, "месія" робив сумне обличчя, яке мало засвідчувати, що йому дуже шкода таке робити, то з часом головний банкір так "набив руку", що вже сам пропонував швидше друкувати "фантики". Про це свідчить наступний текст:

"На прохання Кабінету Міністрів України і Національного банку України дозволити Національному банку України здійснити первинну кредитну емісію у лютому 1995 року в обсязі 25 трлн крб. Із встановленням кредитної "стелі" у розмірі 189 трлн крб. за станом на 1 березня 1995 року" (Постанова Верховної Ради України "Про первинну кредитну емісію Національного банку України у лютому 1995 року" від 8 лютого 1995 року N 42/95-ВР).

1996 рік

Цей рік заслуговує на те, аби його назвали роком Лазаренка. Рік спільних постанов голови правління НБУ Віктора Ющенка та прем'єр-міністра Павла Лазаренка. Ніколи (раніше або пізніше) Віктор Ющенко не ухвалював такого числа спільних постанов, скільки він встиг ухвалити з Павлом Івановичем Лазаренком, тогочасним "господарем" країни, нині "клієнтом" судів Швейцарської конфедерації та Сполучених Штатів Америки.

У державі практично не було жодного питання, до вирішення котрого ці достойники не доклали б поєднаних зусиль. Їм навіть надбавку, 20% посадових окладів, сплачували за єдиним списком. Разом вони засідали в Міжвідомчій консультативній раді з питань діяльності банків, в Оперативній міжвідомчій комісії з питань подолання платіжної кризи, були вони й членами Оргкомітету з підготовки та відзначення п'ятої річниці Незалежності України.

В одній із спільних постанов під довгою назвою "Про деякі заходи щодо вдосконалення договірних взаємовідносин та проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності і оформлення розрахунків векселями" Лазаренко та Ющенко дали новий поштовх обігу боргових зобов'язань -векселів.

"Державні мужі" постановили також "провести на беземісійній основі залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності станом на 1 серпня 1996 р. з оформленням в установленому порядку не погашеної за заліком заборгованості векселями на користь кредиторів із терміном платежу не більш як 90 днів з дня складення кожного векселя з можливістю здійснення дисконту за цими векселями" .

Внаслідок вексельного взаємозаліку значно зменшилося надходження "живих грошей" до бюджету, що в свою чергу спричинило нову хвилю невиплат пенсій та заробітної платні.

В інтерв'ю Віктора Ющенка, яке він дав програмі "Континент Європа", є такі слова: "Когда мы запретили всем корпоративным государственным предприятиям применять любые формы векселей, зачетов, имея в виду, что сегодня эти формы используются как основной канал воровства государственных денег - это тоже сложный был ответ" (Російська служба Радіо "Свобода". - 26.02.2001 р.).

Немає сумніву, що вже тоді, в 1996 р., коли Ющенко разом з Лазаренком запроваджували векселі як форму взаємозаліків, "месія" знав, що "эти формы используются как основной канал воровства государственных денег" , але це його не бентежило. А коли стало потрібно зробити чесне ім'я, оскільки він вже збирався у президенти, то вирішив цей "канал воровства" тимчасово прикрити.

Заради справедливості слід сказати, що Ющенко почав пропагувати та використовувати вексельні схеми раніше, ніж це почав робити Павло Лазаренко. Ось ще одна цікава цитата Віктора Ющенка:

"Вексель, как и любая другая форма платежного средства, должна вызвать к себе доверие. Речь идет о том, что необходимо сформировать вокруг векселя, как заменителя денег, соответствующую экономическую атмосферу" (Вексель. Нацбанк в виде крестного отца // Бизнес. - 1994. - N 8. - С. 9).

Цинізм, з яким створюється імідж, просто вражає.

Разом з Лазаренком Ющенко продовжував реалізацію програми "затягування пасків". Про це свідчить постанова "Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню".

Серед іншого там передбачалося:

"...10. Міністерству освіти і місцевим органам виконавчої влади під час формування мережі загальноосвітніх шкіл на 1996/97 навчальний рік забезпечити наповнюваність у класах не нижче рівня 1990/91 навчального року.

11. Міністерству освіти переглянути навчальні плани закладів освіти на 1996/97 навчальний рік з метою їх скорочення на 10 відсотків...

Про що йдеться? "Наповнюваність у класах" - це ознака якості навчання. Не може бути якісного навчання, коли учнів у класі забагато. Тривалий час освітяни боролися за те, щоби збільшити кількість класів та зменшити число учнів у кожному класі, інакше нормальне засвоєння навчальних програм у школах неможливе.

Ющенко та Лазаренко з метою "залучення додаткових надходжень до бюджету" в 1996 р. наказали освітянам повернутися до стану 1990 р., коли шкільні класи були переповнені, неначе діжка оселедцями. Ще й навчальні плани скоротили на 10%, щоб не було замало. Знайшли статтю "економії", господарі!

Через сім років у промові, присвяченій професійному святу вчителів, Ющенко скаже:

"Дорогі вчителі! Прийміть мої найщиріші вітання з вашим святом - Днем вчителя... Завжди обурююсь, коли хтось дозволяє собі дорікати педагогу за якість учбового процесу, чи за його надмірну роздратованість. Хіба є у нас моральне право строго судити вчителя, коли так мало зроблено для його підтримки та захисту. Скоріше треба дорікати державі та владі, які вважають за можливе вимагати від вчителя більше, ніж винагороджувати за його труд" .

Лицемірно дорікати анонімним "державі та владі", ніж відверто взяти на себе відповідальність?

Але справжнім "шедевром" спільної творчості В. Ющенка та П. Лазаренка слід вважати "грошову реформу", яку вони провернули у серпні-вересні.

Ця сторінка всеукраїнського ошуканства та брехні досі залишається неперегорнутою.

Павло Іванович Лазаренко, ставши прем'єром, наполіг на тому, щоб обмін купонів на гривню більше не відкладався. Наполіг у найжорсткіший спосіб, ніхто і заперечувати не насмілився. Це він став головою Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи. Саме він наполіг на тому, аби здійснити обмін всієї "купонної маси" на гривні, без жодних обмежень.

Зараз Ющенкові підлабузники (та й сам він) серед великих заслуг "месії" в першу чергу називають "проведення грошової реформи".

По-перше, не було грошової реформи як такої. Була проведена "деномінація", тобто обмін одних грошових знаків на інші. По-друге, якби не Лазаренко, "месія" не наважився б іще декілька років. Відносна стабілізація купоно-карбованця на відмітці 180-185 тис. за 1 долар сталася наприкінці 1995 р., і це дозволяло ввести гривню вже тоді.

Але все закрутилося після затвердження Лазаренка на посту прем'єра.Павло Іванович тоді збирався у президенти і йому було потрібно зробити якусь очевидну "добру справу". Введення гривні підходило для цього якнайкраще. Тим більш, що кмітливий комбінатор Лазаренко вже намітив схему, за якою "реформа" допоможе йому ще й "трішечки" заробити.

А сталося це так. З кінця 1995 - початку 1996 року карбованець драконівськими методами Віктора Ющенка утримується на зазначеному вище стабільному рівні, і в середині літа розпочинається реалізація заходів з проведення "реформи". Саме Лазаренко та Ющенко подбали про те, щоб "реформа" була "чесною", "прозорою", а головне - "без дискримінацій та конфіскацій".

Вся справа у розрахунку. Це означало, що кожний, хто мав купони, міг обміняти їх на гривню в будь-якій кількості, без обмежень. А звідки ці гроші? Від продажу наркотиків, рекету, проституції чи від Усами Бен Ладена - такі запитання заборонялися. Тотальне прання.

Звичайно, про реформу "поповзли" чутки. В цьому і полягав тонкий психологічний розрахунок. Уже звикли: якщо починають розмову про реформи, то обов'язково обдурять, і тому кожний, хто почув про "реформу" (а таких було досить багато), почав "скидати" купони й обмінювати їх на долари. Боячись бути обдуреними і залишитися після введення гривні з непотрібними купонами на руках, люди спускали заощадження за безцінь. Напередодні реформи за долар давали вже 220-250 купоно-карбованців. І ось тут хтось випустив назустріч потоку купонів відповідний потік доларів і за кілька днів до реформи скупив купонів астрономічну кількість, на багато мільйонів доларів. Розповідають, що якісь утаємничені "темні" особистості скуповували купони мішками не тільки в Україні, але й на Московській міжбанківській валютній біржі, одним із засновників якої, між іншим, був і АПБ "Україна". Форвардні контракти на купівлю великої кількості українських купоно-карбованців укладалися й на інших російських біржах. Заради справедливості слід сказати, що ціна тут сягала лише 185 тис. Купонів за 1 долар!

Розпочалася реформа, й усі купоно-карбованці були обміняні на гривню, згідно з обіцянкою. З екранів телевізорів не зникали сяючі обличчя "реформаторів-переможців" - Віктора Ющенка та Павла Лазаренка.

Віктор Ющенко оголосив, що гривня, мовляв, "не буде надто дорогою" й дорівнюватиме курсу 1 долар = 1,76 грн., "тіпа" її буде "прив'язано" до курсу німецької марки. Це був бальзам для незагоєних ран "українських патріотів". А як же! Ми втерли носа москалям. Лише обізнані фахівці здивувалися: Віктор Ющенко порушив закон - курс гривні повинен визначатися до реальної ринкової ціни, але аж ніяк не з політичних чи то якихось "національнопатріотичних" ідеологем. Так у чому тут суть?

Давайте рахувати. Внаслідок незаконного та економічно необґрунтованого рішення Ющенка кожний в Україні, хто мав на руках долари, втратив на кожному з цих доларів від 22 до 58 копійок.

Але ті, хто, пам'ятаєте, скупали купони мішками, а потім без обмежень обміняли купони на гривні (100 000 куп. = 1 грн.), той за кілька днів на кожному доларі "наварили" ту ж саму суму: 22-58 копійок. Середній прибуток комбінації становив 25%. Але ж мова йде не про копійки, а про мільйони.

Саме на мільйони доларів скуповувалися гривні. В усьому світі прибутковість у розмірі 5-6% на рік вважається достатньо високою і вартою вкладення грошей.

Те, що було зароблено спекулянтами під час української грошової "реформи", називається одержанням надприбутків.

Власників надприбутків безумовно слід шукати серед тих, хто знав, що після введення гривні Ющенко визначить саме такий завищений курс, а не інший. Якби було інакше, то хто б ризикував, вкладаючи мільйони доларів у "безнадійні", приречені до обміну купони? Схоже, що це люди з оточення Ющенка та Лазаренка.

Деякі джерела повідомляють, що Лазаренко через "своїх людей" заробив близько 114 мільйонів (саме за відмивання цієї суми його судили у США).

Скільки ж тоді грошей знаходиться в активі у "людей Ющенка"? Відповідь на це запитання дозволяє отримати одна цікава публікація. Підводячи перед журналістами підсумки "реформи", Ющенко зізнався, що "в преддверии реформы" Національний банк здійснив "наличную долларовую эмиссию, ожидая повышения некоторого спроса на валюту. Именно таким образом было "нейтрализовано" 20 триллионов крб." (Бизнес. - 1996. - N 37).

Звичайно, зробити це технологічно Нацбанк не міг безпосередньо, лише через посередницькі структури - вірних Ющенкові партнерів. Виходячи з суми "доларової інтервенції", саме на рахунках цих "партнерів", враховуючи прибутковість операції, повинна була осісти сума майже в 30 млн. доларів США. Цікаво, чи віддячили вони "месії"?

1997-1998 роки

Роки ознаменувалися масштабними махінаціями на ринку облігацій. Уряд Лазаренка та НБУ Ющенка взяли участь у будівництві піраміди облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Як і всі фінансові піраміди, ця рухнула у 1998 р., спричинивши катастрофічне падіння гривні та багатомільйонні збитки для економіки України. Пізніше, відмазуючи "месію", заангажовані Ющенком журналісти, напишуть: "Ющенко незадовго перед повторним висуненням на посаду посварився з Павлом Лазаренком - конфлікт полягав у діаметрально протилежних підходах до питань облігацій внутрішньої позики та векселів. Згодом час покаже правоту Ющенка: саме ОВДП стали однією з основних причин обвалу гривні у серпні 1998 року. Неконтрольований прихід нерезидентів на внутрішній ринок державних позик у 1996 році згодом обернувся для Нацбанку втратою третини валютних резервів" (Центр рейтингових досліджень "Еліт-профі).

Насправді Ющенко з Лазаренком не сварилися на цю тему, а діяли "душа в душу", Особливо щодо питання "приходу нерезидентів на внутрішній ринок державних позик".

Про це свідчить зміст чергової спільної постанови. Дослідницька старанність вимагає процитувати текст у повному обсязі. Ось цей "шедевр":

"КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ І НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
від 31 серпня 1996 р. N 1022

Про здійснення нерезидентами операцій
з облігаціями внутрішніх державних позик

З метою активізації ринку державних цінних паперів, упорядкування здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик та реалізації положень Закону України "Про режим іноземного інвестування" Кабінет Міністрів України і Національний банк України

П О С Т А Н О В Л Я Ю Т Ь:

Установити, що нерезиденти можуть здійснювати операції з облігаціями внутрішніх державних позик через уповноважені банки України.

Міністерству фінансів разом з Національним банком у місячний термін розробити і затвердити порядок здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик.

Прем'єр-міністр України П. ЛАЗАРЕНКО

Голова Правління
Національного банку України В. ЮЩЕНКО"

Найсправжнісінька "солодка парочка"!

Постанова ухвалена у 1996 році, але головні події побудови та обвалу піраміди ОВДП розгорнулись у наступні роки. Значною частиною все відбулося після відставки Павла Лазаренка. Тому не варто підлабузникам Ющенка валити все на Лазаренка, у останнього достатньо власних гріхів.

А от американський фінансовий холдинг Merrill Lynch International від участі в операціях з українськими ОВДП тільки виграв. Як виявилося, Нацбанк уклав з ним дев'ять так званих форвардних контрактів на суму понад $ 114,9 млн. Внаслідок цього, як з'ясувала згодом слідча комісія Верховної Ради, "всі ризики, пов'язані з девальвацією гривні та інші ризики", внаслідок котрих Merrill Lynch International могла зазнати збитків, "взяв на себе Національний банк України". Віктора Ющенка можна привітати: досить непогано як для патріота, але якої держави?

Не буду обтяжувати деталями комбінацій з ОВДП, скажу лише, що розмір утрачених Україною валютних резервів становив суму 3 млрд доларів США.

До цього слід додати, що внаслідок махінацій Ющенка з кредитами МВФ за участі кіпрського банку Україна зазнала збитків на суму 85 мільйонів доларів, а діяльність НБУ стала предметом розслідування Міжнародного валютного фонду.

Ющенко де-факто визнав провину й повернув Міжнародному валютному фонду 100 мільйонів доларів неправомірно отриманої раніше позики.

Ліричний відступ

"Ні, персонально емісію я не проводитиму. Бо це - злочин. Це злочин, який тягне за собою великий гріх, за який професійно буде соромно відповідати..." .

Ці слова належать Віктору Андрійовичу і промовлені у 1998 році. Схоже на те, що "гріх" та "злочин" - це поняття ситуативні, відносні.

Не гріх було тишкомнишком обкрадати власний народ, передаючи значні прибуткові частини балансу Нацбанку (валютну біржу) до загребущих рук друзів по бізнесу, усвідомлюючи, що вони за це обов'язково "будуть вдячними".

Не гріх було випускати тонни "грошової маси", усвідомлюючи фахову неспроможність та розуміючи, що нестатків зазнають усі, крім власної родини та кола добре влаштованих близьких бізнес-партнерів.

Не гріх було форвардно страхувати ризики Merrill Lynch International коштом українських інтересів або маніпулювати кредитами Міжнародного валютного фонду.

Усе водночас стає гріхом, коли життя освітлюється софітами, коли череваті ділки зі Світового банку з удаваним захватом плещуть у долоні та ллють лестощі (відповідно до рейтингу журналу "Global Finance", у 1997 р. Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів). Починаєш розуміти, що в їхніх Global'них стратегічних планах з'явилося місце й для тебе, а підлабузники шепочуть: час висуватись у президенти, та й "половина" має круті зв'язки... Час для демонстрації принциповості.

А як щодо незначної дрібнички: збанкрутілий банк "Україна", який контролював головний банкір, у тому ж самому кризовому 1998 р. заплатив за навчання доньки Ющенка (Віталіни) 10 тисяч 270 доларів та 27 центів?

"Ви вбачаєте, що діти банкіра не можуть бути банкірами, а лише діти сталеварів можуть бути сталеварами. Я бачу в цьому віяння старих часів".

У демагогічних промовах Ющенко обіцяє боротися з бідністю, але гранти та стипендії якраз і запроваджуються для дітей із бідних родин (за зневажливим висловом Ющенка, "дітей сталеварів"), інакше їм ніколи не виборсатися зі злиднів. Красти гроші у бідних (навіть, у однієї дитини, якій не дісталася стипендія, надана власній дочці) - це гріх, не кажучи вже, що це злочин. А за навчання забезпечених дітей слід платити з власної кишені, якщо вони не мають належних базових знань, щоб витримати конкурс.

Зі сторінок персонального інтернет-сайту Віктора Ющенка його дочка нещодавно поділилася з усім світом проблемою: як їй, "дитині такого батька", важко користуватися шпаргалками при навчанні в університеті.

А ще вона образилася, коли їй, "дитині такого батька", не вдалося пролізти на зйомки програми телестудії "1+1".

І ці скиглення знову розмістили на персональному сайті. Мовляв, переслідують "з політичних мотивів".

Нічого, дівчинко, слід трошки зачекати: наявність влади швиденько виструнчить усіх на своїх місцях - і банкірів, і сталеварів. Але швидше це трапиться уві сні...